Есе на тему: "цікаві випадки із життя моєї родини" не коротко 22 ! ​

Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.
Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.

Тільки про саву!
Сава Чалий Карпенка-Карого — людина великої енергії та пристрасті, що здатна глибоко переживати, любити й ненавидіти. На початку драми ми бачимо щирого патріота, у якого душа болить за сплюндровану польськими магнатами рідну землю.Сава всі сили віддає на боротьбу за визволення народу з-під польсько-шляхетського гноблення. Але потім приходить зневіра: в Україні дедалі більше проливається кров, війні кінця-краю немає… Шляхтич Шмигельський переконує Саву. що спокій і добробут можна Досягти через примирення. Шукаючи згоди з польським панством, він потрапляє в табір лютого ворога України Потоцького, і цим уже остаточно стає на шлях зради. Марно сподівається він домовитися з польським гетьманом, щоб той не чинив зла народові. Ця фатальна помилка стає основним конфліктом трагедії. У своєму творі драматург психологічно глибоко показує, який шлях пройшовСава Чалий до свого духовного виродження і став ворогом України, заплямувавши руки кров’ю побратимів. Зрештою він потрапляє в безвихідь, і колишні бойові товариші вчиняють над Савою розправу. Помираючи, він розкаюється у своєму відступництві: «Простіть… Я кров’ю змив свою вину… Прощайте».