Знаменитий вірш Тараса Шевченка "Мені тринадцятий минало" залишив мені в основному співчуття до самого поета, адже вірш написаний про його власне дитинство. На початку вірша Тарас описує як він пас теляток, як сонечко свяло і як було добре, але потім він зажурився адже в нього немає зовсім нічого. Ні дому, ні телят, ні іжі. Потім до нього підходить дівчина, іі Шевченко кохав усе життя, й заспокоює хлопця й вони разом женуть худобу по безкраім ланам.
Рано втратив Тарас матір і батька. Залишився сиротою. Люди ли малого, взяли пасти овець.
Та нерідко сум і печаль огортали дитину, й тоді здавалося, що «село почорніло, Боже небо голубеє і те помарніло». Розпач від невлаштованості, розгубленість крають серце хлопчика. Але, як кажуть, світ не без добрих людей. І нещасного самотнього Тараса втішає дівчина, що почула плач. І знову: «Неначе сонце засіяло, неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади!..»
Так і зростав майбутній великий поет, тамуючи душевний біль, радіючи короткочасним світлим хвилинам. Про своє дитинство він написав вірш «Мені тринадцятий минало». Разом з Тарасом ми поринаємо у нещасливий світ сирітства, де іноді мерехтять вогники людського добра.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
