Устина мала важке дитинство: «Ватька-матері не зазнаю: сиротою зросла я при чужині, у людях». Відколи у десятирічному вщі йі взяли до панського двору, вона нічого окрім цілоденної, праці й не бачила. Особливо нестерпним життя Устини стало після приїзду панночки-інститутки, до якої її приставили покоївкою.
Устина зазнала багатьох знущань і від старої поміщиці, і від молодої, але це не зломило її життєлюбності і веселої вдачі: «Було мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серце, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». Устина прагне волі та вірить у краще майбутнє. «Любо на волі дихнути», — така думка Устини проходить через усю повість.
Життя кріпачок у старої поміщиці було важким: кожного дня праця в «дівочій», постійна лайка від старої поміщиці, а нерідко — бійка. З приїздом панночки в маєток життя стало ще нестерпнішим. Особливо багато лиха зазнала Устина, коли інститутка обрала її собі за покоївку: «Прийду було її вбирати, то вже якої наруги я од неї не натерплюся! Заплітаю коси — не так! Знов розплітую та заплітаю, — знов не так!.. Вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коЛе, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!».
Постійні утиски та знущання залишила свій відбиток у душі Устини, виробивши в неї терпеливість і покірність, але разом з тим, і ненависть до панів. Одного разу інститутка ледве не задушила Устину: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино... Вона мене, як схопить за шию обіруч!.. Руки холодні, як гадюки»,
Марко Вовчок через Устину висловила власне ставлення до гнобителів і цим кинула докір інституту «благороднихдівиць»,якнйне давав своїм вихованкам справжніх знань, освіти, не виховував рис благородства: «Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачся, людей тумашіти!».
Устина виросла серед чужих людей, тому вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Вона добра, лагідна дівчина. Коли Катря запитує Устину, яка з себе молода пані, та відповідає правдиво: «Недобра». Устина здатна на глибокі почуття, щиро кохає Прокопа, вле в умовах кріпосництва їх одруження не принесло щастя. Дівчина солідарна зі своїм чоловіком Прокопом, з Катрею і Назаром, поділяє їхні думки і настрої. її наділено тонким розумом. Устина є виразником народної мудрості: у мові Устини багато прислів'їв («Уродись, кажуть, та і вдайся», «Журбою поле не перейдеш»).
Устина — віддана дружина. Коли пани віддали Прокопа у москалі, до Києва разом з ним виїхала й Устина. її життя в місті трохи покращало, бо вона вже не залежала від панів і сама заробляла гроші для родини. Коли Прокіп пішов з військом у похід, Устина живе спогадами про нього, вірою в краще майбутнє.
Образ Устиии є дещо узагальненим образом жінки-кріпачки із багатьох інших творів Марка Вовчка.
