Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!
ігор. головний персонаж твору — ігор. це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. ігор святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «лучче ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» вислів цей став крилатим. надзвичайну мужність і рішучість ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? а ігор вирушає! хоробрість ігоря не раз відзначають також всеволод і святослав, називаючи його сміливим соколом. усі ці властивості викликають симпатію до князя. разом із тим ми засуджуємо ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд. святослав. відповідно до ідейного змісту твору, автор називає святослава великим, грізним київським князем. як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки іморава». святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»? святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. картаючи ігоря й всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю руськую, за рани ігореві, сміливого святославича». цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити київську державу, зробити її могутньою і незборимою. автор «слова…» оспівує мудрість і хоробрість святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.
детальніше - на -
