Чому хлопчик-зірка втратив свою вроду

Предлагаю ограничиться монологом Русалки из драмы Леси Украинки "Лісова пісня ". 

Я не кохала? НІ, то ти забула, 
яке повинно буть кохання справжнє! 
Кохання - як вода, - плавке та бистре, 
рве, грає, пестить, затягає й топить. 
Де пал - воно кипить, а стріне холод - 
стає мов камінь. От м о є кохання! 
А те твоє - солом'яного духу 
дитина квола. Хилиться од вітру, 
під ноги стелеться. Зостріне іскру - 
згорить не борючись, а потім з нього 
лишиться чорний згар та сивий попіл. 
Коли ж його зневажать, як покидьку, 
воно лежить і кисне, як солома, 
в воді холодній марної досади, 
під пізніми дощами каяття. 

Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. 
В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.

Ще від рідної матері андрій малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття андрія малишка.крім спогадів про рідний дім а. малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. дзеркалом суджень про світ і особистість для а. малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом придніпров’я. усі поезії а. малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані людини з активною життєвою позицією, натхненною минулих поколінь співвітчизників. в той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. але а. малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. в алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.