Лягла зима, і білі солов*ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з голоду водить небо оком,
І вітер пище вітрові листи,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов*ї маліли,як морелькі,
А Київ,мов скажений,цілував
В степах село чиєсь,чуже,маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті,як на листі.
Нога в дорозі.Вітер з-під ноги.
І пам*ять наша-мак в колисці.
Вінграновський М.
