В цьому віршику нікого ще немає Ну й дива!.. Нумо, зайчика прудкого ми покличемо до нас.
Раз! І мчить зайчисько сірий. Два! І ще один біжить. А за ним — і три, й чотири, а за тими — п'ять і шість.
Ой, дивися — сім і вісім! Скільки ж там вас? Ого-го! Ви ж не вміститесь у віршик, ви зламаєте його.
Стійте, зайчики, чекайте — це ж бо віршик, а не хатка!..
Та зайчисьок — більше й більше. Їх уже не зупинить... Затремтів маленький віршик, захитався — і за мить всі його рядки розпались. Тільки зайчики зостались.
