Твір гумористичний про людину чи тварину

Відповідь:

як варіант, може щось підійде  - колись писала казку про осінь

Сини  Осені  

Жила-була на світі Осінь. І дуже  всі її любили, бо вона була і гарною, і доброю, і щедрою, а що вже роботящою. І було у неї троє синів. Всіх  трьох мати любила  однаково, хоч  і  на вдачу  хлопці  були дуже  різні.

Старший син веселий, лагідний, слухняний, мамин помічник. І у полі, і у садку мамі допомагає щедрий  урожай  збирати та до комори на зиму ховати. Очі у нього син-сині, як небо, чуб  кольору спілої пшениці. Назвала його мати Вересень, тому  що в той рік, коли він  на світ появився дуже  вже щедро вродив верес. Верес - така  рослина з нектару якої  бджілки роблять пахучий і корисний мед.  Як гляне мати на сина, так здається  ті пахощі  медові  і чує.  

Середній син веселун та розбишака. Байдуже йому, що павутиння  бабиного літа  не тільки  всі кутки в хаті заплели, а й по вулиці літає. Знай собі  малює. Одного разу десь відшукав пензлика, фар-би і  геть усе навколо розмалював у різні кольори: жовте і червоне листя  на  деревах, зелені  травинки з позолотою. Мати-Осінь  побачивши  те спершу гримала на сина, а потім сказала: - Що ж сину, якщо ти вже такий хист до малювання маєш, полюбляєш  різні кольори назву тебе Жовтнем.

Наймолодший  син – Листопад. Хоч і найменший, зате такий вже серйозний, ніби аж сердитий. Листя з дерев зриває, холодним  вітром голі дерева студить, небо  важкими  сірими хмарами  вкриває.  Мати знає як наймолодшого сина втішити – дуже він радіє, коли на білому коні над лісами-полями пролітає, все навкруги  білим сніжком  вкриває.  

Пояснення:

Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».