1. прочитайте уривки з твору і. нечуя-левицького «кайдашева сім’я»:

старий омелько був дуже богомі того дня припадала п’ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у п’ятницю, той не буде в воді потопати;

— в семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав карпо.

з’ясуйте, яка деталь згадується в них. яка її роль у сюжеті твору? до чого вона готує читача?

Український народ має велику кількість різних особливостей, всього того, чим він відрізняється як від своїх близьких, так і далеких сусідів. Однією з таких досить цікавих особливостей є особливість, яка полягає в тому, що український народ дуже любить пісні. І не просто любить, але і ще і складає їх у великій кількості. Якщо поглянути на українську історію, то можна побачити, що безліч пісень, складених нашими історичними співвітчизниками, відображають цілу історію нашої країни в усьому її великому різноманітті. Тому можна навести величезну кількість найрізноманітніших прикладів. Зокрема, відомим і героїчним періодом життя українського народу є відчайдушна і смілива боротьба з завойовниками турецько-татарської національності. Саме цей дивовижний і захоплюючий період зображений у народній пісні «Пісня про Байду». Байда вважається історичною фігурою, так називали Дмитра Вишневецького, який заснував Запорізьку Січ. Ще один випадок боротьби українського народу, прекрасні епізоди з нашої історії, описані в пісні «Ой Морозе, Морозенку». У ній з великим інтересом розказано про те, як найбільш сміливі представники українського народу відважно билися з татарською ордою. При цьому варто відзначити, що за свою багаторічну історію український народ вів свою боротьбу не лише з одними загарбниками з інших країн, але і проти панів, які не меншою мірою гнобили найкращих представників нашого волелюбного народу. Історичною піснею про це стала відома «Пісня про Устима Кармелюка». Окремої згадки заслуговують так звані обрядові пісні. Вони в основному описували життя, побутові питання і нагальні проблеми тих представників українського народу, які жили в давнину. Про якісь великі звершення в цих піснях мови не ведеться, тим не менш, це все одно наша історія і вона заслуговує того, щоб ми нею цікавилися, цінували і, звичайно, добре знали. Як стає зрозуміло з усього вищесказаного, українська пісня може впевнено служити надзвичайно глибоким і великим джерелом для вивчення нашої великої історії. Якщо ви хочете дізнатися щось нове про українську історію, вам неодмінно варто ознайомитися з численними українськими народними і не тільки народними піснями. В них історія України описана дуже ретельно і детально, вони містять безліч важливих подробиць, які допомагають нам правильно ідентифікувати себе як українців.

Історія розвитку української літератури мала такий же над­звичайно складний, самобутній шлях, як історія країни в цілому. Література зберігає та передає загальнонаціональні, загальнолюд­ські цінності від покоління до покоління, збагачує наш внутрішній світ, виховує естетичний смак, розвиває інтелект, кругозір. Укра­їнцям є чим пишатися, адже література впродовж століть довела свою унікальність, бо попри всі гоніння й несприятливі істо­ричні умови продовжувала розвиватися, постійно відстоюючи своє право на існування. Сьогодні, коли наша держава є неза­лежною, ми маємо можливість вільно знайомитися із творами поетів і письменників, які ціною власного життя відстоювали колись своє право на творчість. їх біографії є яскравою ілюстра­цією тих складних і трагічних для України часів.

XX століття для української літератури — дуже плідна пора, яка дала нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів. Мистецькі пошуки цілої плеяди молодих прозаїків хоч і знаходяться на різних полюсах ідейно-естетичних уподобань літератури 20-х рр., однак об’єднуються на основі характерних для цієї епохи принципів змалювання людини й світу в провід­них творах. У межах імпресіонізму, інтелектуального реалізму, неоромантизму Г. Михайличенко, М. Хвильовий, М. Івченко, В. Підмогильний моделюють складну внутрішню драму особи з розколотою свідомістю, відтворюють динаміку внутрішніх змін «я» героя. Спільними естетично-стильовими засадами творчості прозаїків 20-х років XX ст. стала концепція людини нової епохи, яка відчуття самотності та непотрібності поєднувала з «активним романтизмом» вітаїстичної закоханості у буття загалом і май­бутнє зокрема. Поняття «відродження й становлення» є основним в етичній моделі героїв епохи революції та громадянської війни, що відображає й романтичне самоствердження персонажа в нових суспільних реаліях, і трагізм його відірваності від універсальних першооснов буття.