Чи легко стати людиною" по твору хиба ревуть воли

У 1899 році у Львовевыходит друга поетична книжка Лесі Українки «Думи і мрії». Її відкрила поема «Давня казка», в якій пристрасно прозвучала тема покликання поета, його обов'язку перед народом. Описуючи зовнішність головного героя поеми, Леся Украинкаподчеркивает, що він був самим звичайним людиною. Але справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а в її духовних якостях. Леся Українка в авторських характеристиках оспівує талант свого героя: його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосым луною». За цю невелику здатність створювати вірші, у яких можна знайти і розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо молодь. Спочатку, у юності, він славив красу природи, красу вільної людської думки, чистих почуттів дружби і любові. На крилах мыслипоэт часто поринав «в таємні небесні світи». Найважливішим для співака було відчувати свою внутрішню свободу. Зустрівшись на лісовій стежці з лицарем Бертольдом, поет говорить йому:
Бачиш ти - оця діброва,
Поле, небо, син море
Це моє багатство - господарство і розкішне, і просторе.
Але не здатний Бертольд зрозуміти цих слів, бо для нього «таємний світ небесний» нічого не вартий у порівнянні з красивим замком або з графством. Лицар дивується, коли бачить великий вплив слова поета на молодь, він навіть вбачає в цьому якесь чаклунство. Минув час, і Бертольд відправляється в походи завойовувати чужі міста. Його військо супроводжує пісня про рідний край, який завжди в серці, якого ще більше безкорисливо любити вчить нас далека розлука. З уявною зв'язком з рідним краєм воїни сміливо йдуть на приступ замків і фортець. Щасливий і сп'янілий від перемог, лицар не чує тих пісень, думаючи про власну перемогу. І коли щастя відвернулося від нього і у війську почалися чвари та незгоди, Бертольда рятує глузлива пісня військових співаків про недбале воїна, який повертався додому живий і неушкоджений, так як мав у вигляді талісмана мудре пропозицію: «Удирай, поки здоровий!» Ця пісня повернула їм відвагу, а з нею і перемогу в бою. Перемогла не відвага Бертольда, перемогло слово поета з дивною, ніби, справді, ворожою силою. Отже своїм воєнним щастям вельможа зобов'язаний поетові.Коли Бертольд пропонує художнику високу, на думку пана, честь - стати придворним поетом, жити у нього в замку, бути в пошані, добробут і славу, поет з посмішкою на вустах відкидає це за
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Якщо ними увенчаюсь,
То поетом вже не буду.
Так вирішує Леся Українка питання про незалежність мистецтва від золотого мішка, про свободу творчості художника, який повинен виражати думи і прагнення рідного народу, підтримати його в боротьбі за волю і щастя.

Соломія — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся».енергійна, вольова, дужа, вірна подруга остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз є остапові в дорозі, рятує його з біди. самовіддано бореться соломія за життя остапа: вона виводить його з плавнів, невтомно працює, щоб заробити собі й йому на проживання, продає свій одяг, щоб викупити остапа в жовнірів.у всіх своїх вчинках соломія діє свідомо, розсудливо. в боротьбі за волю вона поборює найтяжчі злигодні. нею керує жадоба до життя без пана й економа. заради врятування остапа відважна, наполеглива жінка йде на самопожертву — вона гине в дунайських хвилях. нерівну, але відважну боротьбу соломії з стихією води, її жагу до життя письменник передає короткими уривчастими реченнями: «…усі сили добути… усю теплу кров, …усю волю… ось ближче до берега… ось берег видно… а там гарно, там сонце сяє; там небо, там небо синє, там радість, життя…» найяскравіше виявився героїчний характер соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи остапа, гине у хвилях дунаю. як і поранений остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… душа рветься до сонця». трагічна доля остапа і соломії, їх поневіряння в туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя. соломія — мужня, вольова й ніжна жінка. вона щиро кохає остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з остапом вона перебуває у плавнях. незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання.  содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. її кохання сильне. вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з остапом, а й самостійно. саме вона вирішує визволити остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з іваном втілює свій план у життя. на жаль, соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. згадуючи про неї, остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним ціл