Якось пастушок, погнавшись за козою, впав у провалля. Коли отямився, то побачив, що лежить на площі великого міста; кожен житель там будує свою вежу, яка весь час завалюється.
Пастушок хотів розпитати, що це за місто, але на його питання ніхто не відповідав. Лише один дідусь сказав, що тут живуть самі яяни, які визнають лише своє "я" і запитань інших не чують. А він почув питання тому, що чужинець, що його здолали немощі і він не може поправити свою вежу. Пастушок сказав, що охоче до старому, аби йому дали щось поїсти. Дідусь розповів, що яянину ніхто не може догодити, бо тільки він сам усе найкраще знає й уміє.
Хлопчик поцікавився, чи є з цього міста вихід. Дід сказав, що є сім брам, через які можна вийти, сказавши слово "ти". Але жоден із яян не може його вимовити.
Тоді пастушок взяв немічного дідуся собі на плечі й пішов до найближчої брами. Там вимовив чарівне слово й опинився серед знайомих скель. А за спиною в нього був не дід, а мішок із самоцвітами.
Объяснение:
Сьогодні Олекса Стороженко та його твори вивчають по всій території України. Також навіть в самій Білорусі поставили на його честь монумент. А 2013 року кілька закладів культури та громадських організацій Ічнянщини заснували літературно-мистецьку премію ім. Олекси Стороженка, яка щороку присуджується на конкурсних засадах за кращі твори літератури і мистецтва та науково-популярні роботи, створені авторами, що народилися на Ічнянщині, або життя і творчість яких пов'язана з Ічнянщиною та Чернігівщиною. На мій погляд, якщо вшановують пам'ять когось то вона триватиме довго.
