Игорь калинец анализ стиха"веселка"

1)17 вересня 1864р-народився Михайло Михайлович Коцюбинський у Вінниці в сім'ї дрібного урядовця.
2)Перші спроби як прозаїка:"Андрій Соловійко,або Вченіє світ,а невченіє тьма"(1884),"Дядько та тітка"(1885).
3)Перші друковані твори:вірш "Наша хатка"- у львівському дитячому журнілі "Дзвінок".
4)Під час перебування на урядовій службі пише твори "Для загального добра"(1895),"Дорогою ціною"(1901),"На камені"(1902) та ін.
5)1905-подоріж до країн Центральної та Західної Європи.
6)зима 1911-1912-на о.Капрі в гостях у М.Горького написав "Коні не винні" та "Подарунок на іменини".
7)1912-після повернення з Карпат кілька місяців проводить у клініці пр.Образцова.
8)25 квітня 1913-Коцюбинський М.М.помирає.Його поховано у Чернігові на Болдиній горі,у гаю Троїцького монастиря.

Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи гав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим в жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».

• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».

• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»

• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»