На батьківщині хімії – у Стародавньому Єгипті – таємницею «священного мистецтва» володіла каста жерців. Вони були настільки всесильними, що їх побоювались навіть фараони. У храмах жерці, крім ритуальних богослужінь, займалися політикою і науками. Вони вміли бальзамувати трупи, виготовляти косметичні препарати, ліки, смертоносні отрути, розробляли підробки коштовного каміння і золота. Успішно розвивалось хімічне ремесло і в країнах Азії: Месопотамії, Індії та Китаї. Металурги стародавнього Вавилону виплавляли сурму та сурм’янисті бронзи вже близько 3000 років до н. е. Майже 6000 років тому для виготовлення зброї і знарядь використовували мідь, а пізніше – з I тисячоліття до н.е. – й залізо. Період алхімії (IV–XVI століття)
Практичний досвід людей упродовж тисячоліть усе більше посилював їхню віру у неабиякі можливості хімічного ремесла. Давньоєгипетське мистецтво підробки золота, срібла й коштовного каміння заполонило розум людей. Хімічні знання почали поширюватись у Греції і Римі. У VII столітті кочові племена арабів заволоділи Олександрією (заснована у IV столітті до н. е.) і в бібліотеці Олександрійської академії захопили книги, з яких арабські вчені запозичили нагромаджені впродовж тисячоліть знання. Араби почали називати хімію алхімією. Алхіміки шукали три речовини:
філософський камінь, за до якого можна було б перетворювати звичайні метали в золото і срібло; еліксир життя, який лікував би всі хвороби і зробив би людину безсмертною; алькагест – універсальний розчинник. Прагнучи досягти привабливої мети – створення незліченних багатств, алхіміками у цей період нагромаджено неабиякий фактичний матеріал, здобуто й описано чимало речовин (цинк, сурму, вісмут, миш’як), розроблено експериментальні методи і прийоми, якими користуються й досі. Наприклад, гамбурзький алхімік Брандт відкрив білий фосфор. Становлення хімії як науки (XVІ-XIX століття)
Учені вважають, що знання про перетворення речовин, нагромаджені до XVI століття, ще не були наукою. Певна сума фактів стає наукою лише тоді, коли з’являються теорії, що пояснюють відомі факти й передбачають нові відкриття. Становлення хімії було підготоване першими теоріями перетворення речовин (багато з яких були помилковими), які виникли в Європі у другій половині XVII століття. У творах хіміків другої половини XVII століття велика увага приділялась поясненню процесів горіння.
Німецький учений Георг Шталь (1659 – 1734 рр.) створив першу хімічну теорію, названу теорією флогістону. Вона розглядала процес горіння, як реакцію розкладу. Флогістоном вважалася особлива речовина – «вогняна матерія», складова частина усіх здатних горіти речовин. Роль повітря зводилася до «вбирання» флогістону: зелені листки «всмоктували» флогістон із повітря, при горінні деревини він знову виділявся. Як самостійна наука хімія сформувалася в середині XVIII століття з відкриттям М. Ломоносовим закону збереження маси речовин під час хімічних реакцій.
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя - відчувати, що ти потрібен людям. Щастя - це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти - першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка - щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги. Щастя - це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків". Бути щасливим - це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини. А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні! Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям - важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої - великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ. На мій погляд, щастя кожної людини - знайти себе в труді. І тут на думку спадають рядки з вірша Т. Шевченка "Минають дні, минають ночі..." Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити... Як бачимо, поет виразив у цих рядках велику любов народу до праці. Коли людина не працюватиме, вона буде зайвою у суспільстві. Пост закликає любити труд. Людина в труді стає кращою, світлішою. Тільки в труді розкривається її душевна і зовнішня краса. Отже, головне щастя - це натхненна праця багатьох людей нашої країни, в тому числі, і праця вчителя. Я встигла зробити ще зовсім мало. Адже я тільки закінчую школу. Житгя попереду. Мене захоплює фізика. Вона відкриває мені чудовий світ науки і техніки. І якщо вступлю до педінституту - буду найщасливішою людиною в світі. Людина повинна прожити свій вік прекрасно, залишивши по собі добру пам'ять.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
