Казка є казка, але у Василя Симоненка вона незвичайна. Багато хто звертався до цього жанру, а саме: Леся Українка, Іван Франко та багато інших. «Казка про Дурила» написана в казковій формі, але це не означає, що це казка. Автор пише пророчі слова в ній про майбутню перебудову, яка відбулася через двадцять сім років після написання твору; розкриває болісний шлях пробудження людської гідності, відродження національної свідомості, що мало відбутися у душі кожного українця.
«Казка про Дурила» — твір повчального спрямування з яскраво вираженою мораллю; це притча з внутрішньо розгорнутою алегорією, різновидом інакомислення, коли абстрактне поняття передається за до конкретного образу. Персонаж його твору від самого початку — мудрий, дарма, що пойменований Дурилом. Адже насправді позбавлений глузду не герой казки, а середовище, яке вимагало від нього задля панівного ладу зректися людської та національної свободи. Автор заперечує духовний нігілізм в даному творі.
У багатьох казках за оригінальною формою викладу, незвичайними героями, цікавими назвами, фантастичними подіями може ховатись глибокий зміст. Іноді цей прихований зміст ми не розуміємо або розуміємо не до кінця, та все одно він залишається і спливає тоді, коли цього потребує життя. Казки вчать жити, вони стають для нас чимось на зразок «теоретичного життєвого досвіду». В цьому сенсі дуже цікавою є казка Василя Симоненка «Цар Плаксій та Лоскотон». В неї є дуже кумедні назви: Плаксій, Плаксоград, Нудота, Плаксота, Вай-Вай, Лоскотон. Тобото імена героїв, як це часто буває у казках, говорять про характер смішних персонажів. Звичайно, мимоволі заливаєшся сміхом, коли читаєш про капітана плаксівців, який від жаху з’їв сам себе, про те, що сталося з Плаксієм та його доньками. Теплом і впевненістю, що добро завжди переможе, повіває від сміливого дядька Лоскотона. І вже не хочеться рюмсати, скавчати через якусь дрібницю, щоб навіть у самого себе не викликати порівняння із відповідним персонажем. До того ж Лоскотон не може не подобатися тим, що сильний у своїй правоті, він бачить людей такими, якими вони є насправді, розуміє їхні проблеми, вміє розрадити у скрутні часи. Мабуть, саме тому він не залишається довго наодинці з негодами. Ця казка навчає нас тому, що сильніший не той, хто цар, а той, хто має багато друзів, за кого народ.
А якщо придивитися ще уважніше, то легко побачити людей, які стали прототипами царя, його синів та дочок, старого дядька Лоскотона. Прототипами героїв казок Василя Симоненка стали реальні люди, а його творчість залишилась нам у спадок і сьогодні вчить нас бути людьми, цінувати радість життя, справжніх друзів, уболівати за долю своєї Батьківщини.
Мета: продовжити аналіз ідейно-художнього змісту повісті І. Франка «Захар Беркут» (V, VI розд.), охарактеризувати образи Максима, Мирослави; розвивати інтелектуальну активність, творче мислення, пам’ять, увагу сть, уміння аналізувати, співставляти, робити висновки; формувати кругозір школярів; виховувати почуття патріотизму і гордості за землю, на якій народилися тухольці, любов до рідного краю, повагу до його історичного минулого, почуття національної гордості.
Тип уроку: застосування навичок і вмінь.
Обладнання: портрет І. Франка, малюнки учнів до образів Максима, Мирослави, текст твору, дидактичний матеріал (тестові завдання).
