Речення можуть ускладнюватися різними словами, словосполученнями й реченнями, які надають висловлюванню різних додаткових відтінків, зокрема виражають ставлення мовця до повідомлення, вказують на його джерело або ж подають різні додаткові зауваження, уточнення, роз'яснюючи речення в цілому або окреме слово в ньому.
Вставні та вставлені конструкції (слова, словосполучення, речення) належать до категорії слів, граматично, або синтаксично, не пов’язаних з іншими членами речення. Вони не є членами речення, не відповідають на жодне питання, не пов’язуються сурядним чи підрядним зв’язком з головними та другорядними членами речення, тому на письмі виділяються чи відділяються певними розділовими знаками, а в усному мовленні — відповідною інтонацією. Спільні властивості цих ускладнюючих компонентів речення полягають у тому, що значення їх має додатковий характер щодо семантики всього речення чи окремої його частини.
Вставні слова і речення
Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За до вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків:
1. Безумовно, буде дощ.
2. Здається, буде дощ.
3. Кажуть, буде дощ.
4. На жаль, буде дощ.
5. Майте на увазі, буде дощ.
6. Отже, буде дощ.
У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, напевно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам’ятаю, чую, бачу тощо;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо;
5) вказують на порядок думок, зв’язок між ними б висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо.
Вставні слова і речення не є членами речення, тобто
Вот
Объяснение:
Моя бабуся розказувала мені, що в юності вона була дуже схожа на мене. Вона розповідала, що коли їй було 15, то вона захоплювалася вишиванням, вона вишивала хрестиком багато картин та дарувала їх своїм друзям та родичам. Також вона полюбляла читати, в її домі досі лежать десятки книг, які вона вже всі перечитила по декілька разів. Оскільки в її юності не було інтернету, вони придумували різні ігри та розваги. Весь вільний час вони проводили на вулиці з друзями і літом, і зимою. Вона розповідала мені, що діти того часу були більш самостійнішими. Діти ходили на гуртки, майстрували годівнички, полюбляли ходити в похід, смажили картоплю у багатті, над баггаттям смажили хліб на палиці, увесь вільний час вони були чимойсь зайняті. Вона ще розповідала, які у той час були зими. Говорить: "Снігу випадало по шию, морози сильні були, а зараз і снігу нема" Усе це вона згадує з великою ностальгією. Було видно, що вона хоче повернутися назад, у ті часи.
