Добродетель, практическая мудрость и эвдемония
Такие добродетели, как честность или щедрость, не есть лишь склонность делать то, что является честным или щедрым; также бесполезно определять их как «желаемые» или «морально ценные» черты характера. Добродетель — это действительно черта характера, то есть диспозиция, глубоко укорененная в ее обладателе, нечто, о чем можно сказать, что это уходит в самую глубину, в отличие от таких предрасположенностей, как любить чай. Но такая диспозиция далека от однонаправленной предрасположенности поступать честно или даже поступать честно по определенным основаниям; она разнонаправленная. Она связана также и со многими другими действиями, с эмоциями и эмоциональными реакциями, выбором, ценностями, желаниями, восприятиями, установками, интересами, ожиданиями и чувствами. Обладать добродетелью — значит быть человеком определенного типа, с определенным сложным складом ума. (Поэтому крайне поспешно приписывать добродетель на основе одного действия.)
Самым значительным аспектом этого склада ума является искреннее принятие определенного круга соображений в качестве оснований для действий. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, поступает честно и не лжет. Если такие действия совершаются агентом только потому, что он считает честность лучшей политикой, или потому, что боится быть пойманными, но при этом не признает соображение «поступить иначе было бы нечестно» в качестве подходящего основания для действия, то это не действия честного человека. Честного человека нельзя определить просто как того, кто, например, всегда говорит правду, или даже того, кто всегда говорит правду, потому что это правда, поскольку человек может обладать добродетелью честности, не будучи при этом бестактным или нескромным. Честный человек признает соображение «это было бы ложью» в качестве сильного (хотя, возможно, не главного) основания для того, чтобы не высказываться определенным образом в определенных обстоятельствах, и придает должный, хотя и не исключительный вес соображению «это было бы правдой» как основанию для высказывания.
Листопадне дерево середніх розмірів, 9-28 м заввишки і діаметром стовбура до 1,6 м. Хоча клен червоний досить легко ідентифікується, він володіє досить широкими морфологічними характеристиками, більш ніж будь-який інший клен Північної Америки. Найпростіший б розпізнавання даного виду - це форма листя.
Як і в інших представників даного роду, листя клена червоного розташовані супротивно і в зимовий час опадають. Листки прості, 5-10 см завдовжки, дланевидного з трьома-п'ятьма однакової ширини зубчастими лопатями неправильної форми (для порівняння, в близького йому виду клена сріблястого (Acer saccharinum) зубців як правило 5 і вони набагато глибше порізані). Верхня частина аркуша світло-жовта, нижня бліда. Черешки зазвичай червоні, так само як і нирки. Восени листя стає яскраво-червоними.
Кора гладка, варіює від сіро-коричневого до білого кольору, з віком темніє і покривається тріщинами. Гілочки схожі з гілочками клена сріблястого - червоні, з V-подібними листовими рубцями, тільки у клена сріблястого на зламі вони неприємно пахнуть. На багатьох гілочках є карликові пагони.
Нирки тупі, неопушені, від червоного до сірувато-коричневого кольору, в зимовий час добре видно на відстані.
Жіночі квітки
Квітки різностатеві (хоча чоловічі і жіночі квітки розташовані на одному дереві). Жіночі насіннєві квітки яскраво-червоні, кожен з п'ятьма пелюстками і п'ятьма чашолистки, зібраними в кисть. Чоловічі квітки являють собою лише жовті тичинки, що виступають з карликових гілочок на гілці. У молодих дерев можуть бути присутніми квітки тільки однієї статі. Цвітіння починається ранньою весною, до появи листя.
Плід представляє собою крилатку, колірна гамма якої варіює між червоним, жовтим і коричневим кольорами. Крилатки 15-25 мм завдовжки, з'являються парами під кутом в 50-60 градусів.
