Упродовж років життя Тарас Шевченко залишив нам декілька десятків автопортретів, котрі відрізняються один від одного як технікою малювання, так і створеним образом. Здається, що він весь час пробував зрозуміти сам себе, своє місце в суспільстві, своє ставлення до подій, до людей...Ось дивиться він нас з найпершого авпортрета. А ми на нього. Що хочеться йому сказати? Тарасе, тобі на цьому полотні всього лиш 26 років. І ти уявлення не маєш, якою важкою буде твоя доля, яким тернистим шлях. Шлях, з якого ти не звернеш і від якого не відмовишся, бо не можна відмовитися від власного себе, від ніжної любові до рідної землі, від болю за страждання свого закутого в кайдани неволі народу. Ти ще такий молодий, і незгоди тільки збираються навкруги тебе, щоб на високому чолі мислителя залишити згодом свої сліди. Ти дивишся на нас напружено темними уважними очима, за невеселим виразом котрих стоїть твоє сповнене поневірянь сирітське покріпачене дитинство.. Тоді, коли ти писав цей автопортрет, у тебе був період розквіту надій - тобі купили волю, дали можливість вчитися тому, до чого в тебе був талант - малюванню. Все тільки починалося на тім портеті. Щоб рівно через 20 років завершитися останнім автопортретом. 20 років поламаного життя та повязаних крил. Заборона писати та малювати. Заборона жити і тобі за твій незламний дух та очі, сповнені душі по вінця.
Объяснение:
