Уреченні що в молодості навчишся то на старість як знайдеш визначити дієприкметниковий зворот правильно розставити розділові знаки і зробити повний морфемний розбір прислівника з цього речення​

1.)  дуже важливе свято як усього світу, так і моєї сім'ї. навіть з самої назви ми бачимо, що це щось важливе, адже складаєсь з 2 слів:   великий і день. справді цей день є величним адже саме тоді воскрес із мертвих ісус христос - наш бог та покровитель.  на теренах україни святкувати великдень як воскресіння христа почали ще наприкінці перешого тисячоліття, з приходом християнства й святкується сьогодні.кожна родина святкує цей день по-різному. одня сім'ї збираються разом і їдять свячену їжу, інші як звичайного дня просто сидять та дивляться телевізор.особисто моя сім'я відсвятковує великдень ось таким чином. дуже-дуже рано, близько п'ятої години ранку, ми прокидаємося та йдемо до церква зі святковими кшиками, щоб посвятити паску. потім, посвятивши їжі, йдемо додому й накриваємо самачний стіл зі свячених продуктів. ми снідаємо та лягаємо трішечки відпочивати. зазвичай після невеличкого відпочинки мама і тато звонять своїм друзям та родичам і організовують пікнік. мені це дуже подобається адже тоді я мою змогу привітати своїх друзів, братів та сестер з цим чудовим святом, граюся з ними та розважаюсь. цілий день проходить дуже класно. я із великим-првеликим задоволенням можу сказати, що саме великдень - це моє улюблене свято, який єднає нас та зближує.

   Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.

    У  дворі  нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива  красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я  навіть не пам"ятаю коли її там  ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...

   Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким  деревом.

- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла  свої ягідки, наше улюблене ласування.

-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.

-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.

-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати  один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.