Усі люди різні, тому і світ неодноманітний, цікавий. одні у своїх проблемах постійно шука винних, звинувачують владу, яку самі ж і вибрали; згадуючи свою батьківщину, вони вживають в зівний займенник «ця» («у цій країні»). інші ж беруть ініціативу у свої руки й долають труди уважають, що вітчизна — це не стільки влада, що у високих кабінетах києва, скільки вони самі і друзі, колеги, земляки, а ще — рідний будинок, стежка до школи, вербий небо а україну вони чують присвійними займенниками «моя», «наша» («у моїй країні »).

викладіть ваш погляд на цю проблему:

"як правильно сприймати батьківщину? чи, може, правда десь посередині? "

сформулюйте тезу, наведіть два переконливі аргументи і доберіть до них по одному прикладу(з власного досвіду, з літератури або історії)

Схід сонця влітку ранній. Від дотику сонячних променів прокидається природа: весело щебечуть птахи, листя розгортає до сонця свої долоні, радісно пурхають яскраві метелики, починають роботу мурашки, жучки. Плоди покриваються рум'янцем від зіткнення з теплими і ласкавими променями. І трави, харчуючись земними соками, набирають силу, піднімаються до сонця.

До середини дня сонце зависає в зеніті, повітря розжарюється, тому краще грати в тіні або ж купатися у водоймищі.До вечора жара спадає. Сонечко втомилося і йде, поступається місцем ранньому місяцю. Вони якийсь час видно на небі одночасно. Потім до місяця поступово приєднуються перші зірки, небо стає темнішим, глибше. Легкий вітерець заколисує листя до завтрашнього світанку, птахи і денні метелики, жучки і мурашки ховаються, а на зміну їм вилітають нічні метелики і комарі. 

Кажуть що наші вчинки говорять самі за нас. Я повністю згодна з цим твердженням, адже кожен з нас, розповідаючи про себе, завжди перебільшує, навіть не дивлячись на те чи хоче він це зробити чи ні. Ми намагаємося виглядати краще ніж є насправді. Я раніше думала, що слово важливіше будь-якого вчинку, але з кожним наступним днем я переконуюся в зворотному. Нинішні люди дуже багато говорять але мало що роблять.Саме тому мені починає здаватися, що вчинки вагоміше слів, якщо вчинок позитивний, він і без слів хороший! А коли за хорошими і ласкавими словами, іноді ховаються негарні вчинки, то кому потрібні порожні слова?Зараз люди кидають слова на вітер навіть не замислюючись, що за них треба відповідати. Словам вірити зараз абсолютно не можна, ось така моя думка.
Тому тепер я переконана, що людину можна пізнати, дивлячись тільки найого вчинки, адже зараз для людини слова це тільки слова, а вчинки говорять самі за себе і характеризують людину най точніше ніж його думка або тим більше брехня про самого себе