Мова. Навчатись їй так просто й одночасно так складно. Українська мова живе всередині нас. Навіть не вивчаючи її, без проблем розуміємо, бо це наша мова. Ми українці, і нам соромно не знати своєї власної мови, соромно не намагатись розвивати своє мовлення.
Так, українську мову ми вчимо в школі, але для справжнього володіння нею цього недостатньо, треба самотужки додатково займатись.
Необхідно багато читати. Читати вголос і про себе, читати не лише художню, а й публіцистичну літературу. Саме таким чином я покращую свій лексичний словниковий запас, вчусь володіти літературною мовою.
І чим більше я читаю, тим кращим, і я це помічаю, стає моє мовлення.
Але всі ці знання так і залишились би в теорії, якби я не спілкувався. Спілкуючись рідною мовою, я можу помітити свої власні помилки, виправити їх. Слухаючи своє мовлення, я помічаю, чого мені бракує, на що звернути увагу, з чим виникає найбільше проблем, де найбільше помилок.
Останнім часом у нас приділяють велику увагу українській мові. Ми частіше чуємо її — і по телебаченню, і по радіо, і навіть на вулиці. Завдяки телевізору та радіо ми, непомітно для самих себе, вивчаємо мову, вчимось розуміти її. До речі, диктори надають інформацію суто літературною мовою, враховуючи всі вимоги до її вимО
ви, і це для нас корисно. Отож, ще один засіб навчання мові — це телебачення та радіо. Я намагаюсь уважно слухати, запам’ятовувати, одним словом — навчатись.
Так, це складно. Процес пізнання дуже повільний, тут неможливо поспішати. Навчатись необхідно вдумливо, старанно, інакше найголовнішого можна не помітити.
Але я не боюся складнощів, невдач, адже я працюю, отже — розвиваюсь. Без мови немає жодної країни, а це значить, що я зобов’язаний знати свою мову, адже «мова — це щось далеко більше за механічний зв’язок між людьми, це відбиток свідомості людини — це прояв її».
- Добрий день, Юрій Петрович!
- О! Майже 10 років минуло після нашої останньої зустрічі, а ти зовсім не змінився.
- Чому ви так вирішили?
- Тому що погляд у тебе такий самий тяжкий та холодний...
- Так, це є так... Днями просиджую в бібліотеці... Навіть вивчивсь на бібліотекаря.
- І що ж тобі дали ці роки навчання? Дізнався щось нове?
- Ви знаєте, цікавого мало в цій справі, але цікаве те, що ти маєш доступ до великої кількості книг та матеріалів!
- Я цього і очікував...
- Так, ви завжди бачили всіх і все "навскрізь"...
- Ну, а як із сім'єю? Ще не одружився?
- Ні... Я до сих пір самотній, я просто звик до цього.
- Я цього теж очікував... Знаєш, ти заходь до мене вечером на чашечку кави.
- Добре, зайду.
- Вибач, мені треба йти.
- Так, до побачення...
- Не забудь зайти до мене!
- Так... можливо... Бувайте.
