1. Говорив я англійською, яку тут добре розуміли навіть продавці в магазині (І. Роздобудько). 2. По-перше, завидна Вовкулака міг тут ускочити в яку завгодно халепу, а, по-друге, він, нічний вояка, не любив робити вдень того, що можна зробити вночі (В. Шкляр) 3. Усе здається мені, що серед цієї заклятої тиші нагло щось блисне і вдарить, як грім (Турянський) 4. Я беру ковдру і виходжу з хати. І одразу занурююсь у густу й навіть, здається, липучу темряву. (В. Нестайко) 5. Нога була ціла, не пошкоджена, але видно боліла чи затерпла, бо незнайомець довгенько, кривлячись, притупцював нею (Малик). 6. Все навколо казкою здається. 7. То невже ти ще й досі не знаєш, що любов може гори звернуть.
1. Нараз за стосами ящиків щось зашаруділо, зашурхотіло, задзвеніло, задеренчало скло, і з вузького проходу з'явився молодик з дженджуристою борідкою та довгим волоссям. - епітет
2. Верни до мене, пам'яте моя! - риторичне звертання
3. Щоранку йде в холонучі сузір'я одвічний дим одвічних димарів. - метафора
4. Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді? Як нам помістити у корито наші сподівання молоді? - риторичні питання
5. І вже проміння біле відлетіло на тиху втому тихого обличчя. - метафора
6. Андрій тепер уже завив з болю, заревів і застогнав. - градація
7. Є вірші-квіти... є іграшкові вірші. Є рани, є повелителі і раби. І вірші є каторжани. - порівняння
8. Багатство дме, а бідність удвое гне. - метафора
9. Така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і вмирає, щоб цвісти. - антитеза
10. Коли гримить зброя, закони мовчать. - персоніфікація
11. Земля пахне торішніми травами й молодою м'ятою, вічністю та миттю. - метафора
12. Земле Шевченкова, земле Франкова, ниво, засіяна щастям-добром, (метафора) вічна твоя соловейкова мова, (епітет) вічна розмова Дністра із Дніпром. (персоніфікація)
