Отже, першоелементом моральної діяльності є вчинок.
В етиці розрізняють два підходи до розуміння суті моральної діяльності – більш широкий і більш вузький.
Згідно з першим, широким підходом, діяльність є моральною, якщо узгоджується з вимогами моралі, її нормами та цінностями.
У вужчому ж розумінні власне моральною є лише така діяльність, яка ґрунтується на усвідомленому виборі її суб’єкта й має на меті активне утвердження певних моральних цінностей.
Указане розрізнення є важливим для нас, оскільки воно дає змогу зрозуміти, що, взагалі кажучи, справжній моральний вчинок є явищем рідкісним у повсякденному людському житті.
Можна бути чесною, порядною, доброю людиною і не здійснювати при цьому жодних вчинків.
Вчинок же можна визначити як практичний акт цілеспрямованого утвердження певних моральних цінностей у ситуації, де ці цінності беруться під сумнів або заперечуються.
Беручись захищати данні цінності, людина наче виступає з ряду, відокремлюється від маси, втручається у відкриту подієвість буття, розв’язку якої заздалегідь передбачити неможливо.
Саме відсутність онтологічних гарантій щодо стверджуваних цінностей і пов’язана з цим неминучість морального ризику відрізняють вчинок від того, що називається „героїчним вчинком”, або подвигом, - діяння, спрямованого скоріше на досягнення певної мети, аніж на її полемічне ствердження у світі.
Подвиг – зрушити з місця, „подвигнути” якусь украй важку у фізично-життєвому відношенні, але безсумнівно потрібну справу.
Вчинок – зробити щось за рішенням власної совісті, на свій страх і ризик, без сподівань на загальне схвалення власних моральних мотивів.
За всієї своєї ризикованості справжній вчинок із самого початку несе в собі потужній моральний пафос; втручаючись у рутинний перебіг справ, він утверджує в ньому дієвість совісного суду, прерогативи вищих людських цінностей.
