Мовознавче дослідження. у поданих реченнях замініть, де може
чення, виражені іменниками, означеннями, вираженими прикме
дослідіть, чи зміниться зміст речень.
нями, вираженими прикметниками.
зразок. звідки ця ніжність, ця несамовитість у теплий день серпня (с у
ло) — звідки ця ніжність, ця несамовитість у теплий серпневий день
1. цей сад на гірському схилі творили не тільки розлогі яблуні,
а й зовсім молоденькі яблуньки. (є. гуцало) 2. вабили пахощі чебрецю,
сонячні зайчики на вузьких покручених лісових стежках. 3. усі звір,
усі лісові птахи були в нього на послузі. (о. донченко) 4. звідти бе-
руть початок бурхливі гірські ріки й річечки, що несуть у долини воду.
(м. олійник) 5. позаздриш долі берези, верби, явора, калини, що зе-
леніють у людській пам'яті. (є. гуцало) 6. таємниця жила в тополиній
душі, і ніколи її не меншало. (є. гуцало) 7. хочеться вірити в те, що
тополя навесні світитиметься пташиними піснями. (є. гуцало)
с меня все подписка в инсте, пиар все что угодно

Колись, коли сонце розкидало свої промінчики по землі, у садку росла гарна клумба. І була там єдина, найкрасивіша квітка-фіалка. Завжди, коли хтось проходив біля неї, усміхався. Фіалка завжди вважала, що вона своєю красотою керує усім, що біля неї- водою, сонцем, хмарами. Але, одного разу, про це дізналася вода і дуже образилася на фіалку, бо та не слухала її, що та дає їй життя і красоту. Наступного разу, сонце знову пестило землю своїми променями. Але у цей раз, коли хтось проходив біля клумби ніхто не посміхався. Фіалка вмирала. Вона не знала чому, кого біля неї нема? Глядь, сонце є, хмарки теж, немає тільки водиці. І тільки тоді фіалка зрозуміла, що робила вода для неї. Рослина звала її, звала, а вона не приходила. Квітка, вже давно розчарувавшись, почала помирати. Однак, вона почула, як з весеою пісенкою до неї прямує її подружка-вода. Як тільки вона прийшла, фіалка відчула сили, і стала буяти своєю красотою. Більше вони ніколи не розлучалися, фіалка зрозуміла, що дружба-це найголовніше. Що маючи дружбу, ти маєш все.

Діалог про Шевченка- Привіт! Що читаєш? - Привіт! Та ось «Кобзаря» придбав на вихідних. Не можу відірватися! - Мені теж Шевченкові вірші подобаються. У них є щось особливе, якась душевність та мелодійність. - Так, вірші чудові. Шевченко – справжній талант. Я ось міркую, як нам пощастило, що його помітили, викупили з кріпацтва, так, що він мав змогу опублікувати свої твори! - Так! Хоча, якщо я не помиляюся, спочатку його помітили як художника, через хист до малювання викупили та до у навчанні. - Так і було! Ось так таланти врятували людину від тяжкої кріпацької долі. - Це правда. Проте сам Шевченко все життя вболівав за кріпаків, ніколи не став байдужим. Уся його творчість – це ніби заклик звернути увагу на тяготи та нещастя людей, яких нікому було захистити. Йому боляче було бачити такі людські страждання в рідному краї, на рідній землі. - Та й у нього самого доля непроста була. Мабуть, коли людина на власній шкурі відчула, що це таке – неволя, бідність, безправ’я, вона не може бути байдужою. - Поезія була його виразити свої думки, почуття, ставлення. Це те, чим Шевченко міг зарадити – змусити своїх читачів відчувати. Тобі ось який вірш найбільше подобається? - Ой, та я й не знаю, багато їх! «Лілея», «Сон», «Гайдамаки» та інші. А ти бачив картини Шевченка? Як тобі? - Бачив деякі, і картини, і малюнки. Вони дуже майстерно виконані, такі гармонійні. Він і портрети малював, і пейзажі. - Так, дійсно талановита людина талановита в усьому! Це викликає захоплення! - Згоден!