Складіть діалог моя майбутня професія маркетолог​

Рано чи пізно кожен з нас замислюється про своє призначення і місце в світі. Іноді це відбувається в юності, а іноді люди проживають життя, не замислюючись, і в старості пожинають плоди безглуздо прожитих років. Мені здається, що думати про своє призначення важливо і потрібно, адже від цього може залежати доля. Пошуки себе і свого місця в світі – завдання непросте, однак, чим раніше людина починає замислюватися про це, тим краще. Місце в світі – це, насамперед, професія. Я вирішила стати вчителем, тому що саме в цій професії я зможу відчувати, що приносять реальну користь. У сучасному світі дітям часто бракує любові, живого людського спілкування, грамотного ради. Нинішні батьки потопають у власних щоденних турботах, і часто їм не до дітей. Я впевнена, що школа може впоратися з цією проблемою. Хороший вчитель – це не тільки викладач певної дисципліни, але ще друг і наставник. Тому так важливо давати дітям тепло й увагу, у першу чергу. Кожна людина прагне до гармонійного життя, нехай навіть несвідомо. Однак гармонію кожен уявляє по-своєму. Я вважаю, що важливо реалізувати себе у всіх сферах життя, тому в майбутньому мені б хотілося створити сім'ю і виховати хороших дітей. Таким чином, питання про пошук свого місця в житті – питання дуже складне, і може знадобитися дуже багато часу, щоб відповісти на нього. При цьому очевидно, що варто замислюватися про такі речі, щоб згодом не довелося каятися в своєму бездіяльності або гірких помилок, скоєних в поспіху. Для себе я вирішила, чого хочу і до чого варто прагнути. Сподіваюся, що обставини будуть складатися сприятливо, і моє життя буде цікавою, насиченою і гармонійною.

Вы поправьте что необходимо, потому что я плохо знаю украинский язык и писал эссе на русском, а перевёл его интернет.

 Одного разу мені довелося пережити той момент, коли потрібно було повідомити трагічну новину. Це було досить-таки неприємною подією в моєму житті, тому що завжди складно бачити те, як боляче при цьому іншій людині.
 Минулого літа мої друзі познайомили мене з дуже веселим і цікавим людиною. Його звуть Костя. Мій новий знайомий дуже любив ходити компанією друзів по різних місцях, в яких можна пофотографуватися, полазити і знайти що-небудь цікаве. Звичайно це було цікаво, але частіше за все небезпечно. Я, як і ще деякі мої друзі, намагалася відмовляти Костю від походів в такі місця, але він нас не слухав. Я сама не ходила по таких місцях, тому що прекрасно розумію які можуть бути наслідки. Чи не ходили і ті, хто разом зі мною відмовляли Костю. Решта ж наші друзі ходили по таких місцях і робили безліч фотографій. Бувало таке, що, полазити по небезпечних місцях, вони поверталися з саднами. Мені набридло кожен раз дивитися на це все, і я перестала з ними часто гуляти. Згодом моє спілкування з Костею і ще кількома нашими спільними друзями припинилося, але це сталося непомітно. І ось, через пару тижнів, мене і наших спільних друзів покликав погуляти Костя, але заздалегідь попередивши, що ніяких походів в небезпечні місця не буде. Друзі одразу погодилися, а я довго думала про те, чи варто мені йти. Подумавши, я все ж вирішила піти. Мені не хотілося йти тільки з однієї причини - набридло видить як вони ризикують через цікавість і фотографій. Але якщо вже Костя сказав, що не буде нічого, то я погодилася. У той день ми довго гуляли, обійшли півміста. І ось, ближче до вечора, Костя завів нас на занедбану будівництво. До цього моменту всі ті друзі, які зі мною відмовляли його від походів в ці місця, вже розійшлися по домівках, і я залишилася одна, хто вирішив це зробити. Але, як завжди, ніхто не став слухати. Друзі пішли на будівництво, а я залишилася біля паркану. Минуло всього кілька хвилин, і я почула крики. Костя впав з другого поверху на дерево, а потім на землю. Він лежав весь у синцях і порізах, у нього була зламана нога. Мені довелося збігати на сусідню вулицю до нього додому, щоб повідомити цю трагічну новину його мамі. Коли я їй все це розповіла, то побачимо, як їй складно це уявити, як боляче їй це прийняти, що її син мало не загинув.Я так співпереживала їй, намагалася заспокоїти. Ми дійшли до будівництва, де вже була швидка до поліція. Лікарі сказали, що Кості пощастило і його стан не такий вже й поганий.
 Повідомляти трагічну новину виявилося для мене непростим справою, тому що я бачила і розуміла, наскільки важко, наскільки боляче було мамі Кістки чути все це. І я нікому ніколи не побажала б опинитися в тій ситуації, коли потрібно повідомляти трагічну новину.