відомо, що особистістю людина не народжується, а стає нею в процесі спільної з іншими людьми діяльності й спілкуванні з ними. здійснюючи ті чи інші вчинки, людина постійно звіряється з тим, що очікують від нього оточуючі. іншими словами він ніби «приміряє» на себе їхні вимоги, думки, почуття. відштовхуючись від думки оточуючих, людина виробляє механізм, за якого відбувається регулювання його поведінки - самооцінку. під самооцінкою прийнято розуміти оцінку особистістю себе, своїх якостей і місця серед інших людей. вважається, що той, хто не любить і не поважає себе, рідко здатен любити і поважати іншого, але і надмірна любов до собі теж може створювати певні проблеми. розвиток самооцінки в онтогенезі, можна помітити, що і новонароджені немовлята не мають чітких «кордонів» своєї істоти, не розуміючи, що вони - особлива, окрема від решти світу його частини він вважає саме себе причиною всіх змін та будь-якої активності навколо слід зазначити, що провідну роль у формуванні самооцінки дошкільника грають оточуючі дитини дорослі, тому що дитина «вбирає» оцінки своїх якостей дорослими. особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого , вони беззастережно приймають його оцінки. таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, які дорослий дає особистісним якостям дитини і його успіхам у різних видах діяльності. молодші школярі стоять на позиції: «я те, що про мене говорять дорослі та інші навколишні ». у цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена. підростаючи, дитина починає більш критично відноситься до оцінок дорослих, для нього стають важливими і оцінки його однолітків, і власні уявлення про ідеалі. встановлено, у дітей, що негативно сприймаються однолітками, складається більш низька самооцінка, і навпаки. самооцінка підлітка найчастіше нестабільна і не диференційована. у різні вікові періоди підлітки оцінюють себе по-різному. так, для підлітків молодшого віку характерні негативні оцінки себе але вже до 13 років спостерігається позитивна динаміка в самосприйнятті. до юнацького віку людина має більш диференційовану оцінку власного поведінки в різних ситуаціях, з'являється розгорнута система самооцінок і в основному складається «я-образ» - відносно стійка система уявлень про себе. в насправді у людини існує кілька змінюють один одного образів «я». уявлення індивіда про себе в поточний момент, у момент самого переживання позначається як «я-реальне». крім цього в людини існує уявлення про те, яким він повинен бути, щоб відповідати власним уявленням про ідеал, так зване «я-ідеальне». співвідношення між «я - реальним» і «я - ідеальним" і характеризує адекватність уявлень людини про себе, що знаходить своє вираження в самооцінці. психологи самооцінку з різних точок зору. так, оцінку себе в цілому як хорошого або поганого прийнято вважати загальною самооцінкою, а оцінку досягнень у окремих видах діяльності - парціальний. крім цього виділяють актуальну і потенційну самооцінку. потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. так само розрізняється самооцінка за рівнем - високого, середнього, низького. занадто висока і занадто низька самооцінка можуть стати джерелом конфліктів особистості, які можуть проявлятися по - різному. найчастіше всього до психологів звертаються люди з заниженою самооцінкою при цьому важливо враховувати рівень домагань індивіда. у практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в поєднанні з низьким рівнем домагання і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагання. в першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння. другий випадок таїть у собі набагато велику внутрішню конфліктність. така самооцінка може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожності особистості. зіткнення дуже високих домагань з низькою самооцінкою може давати дуже гострі емоційні реакції. у психології це поняття отримало назву «афект неадекватності». люди з афекту неадекватності прагнуть в усьому бути першими тому будь-яка ситуація перевірки їх компетентності оцінюється ними як загрозлива і часто виявляється дуже складною в емоційному плані. людина, що має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою навколишніх. занадто висока самооцінка приводить до того, що людина переоцінює себе і свої можливості. у результаті цього в нього виникають необгрунтовані претензії, найчастіше не підтримувані оточуючими. в закінчення хочеться відзначити що самооцінка динамічна частина самосвідомості особистості і при професійному підході піддається корекції
подробнее - на -
