Український одяг XIV—XVIII ст.
Костюм запорізького козацтва
Ареал етнічної основи українського костюма в цілому збігається з ядром Київської Русі — Київщиною, Сіверщиною, Поліссям, Поділлям і Галичиною; національні ж його риси стали складатися в XIV— XV ст. головним чином у селянському і козацькому середовищі.
Жіночі платоподібні головні убори
До комплексу одягу XV ст. входила насамперед сорочка переважно із грубого саморобного полотна. У чоловіків вона була короткою, глухою, тунікоподібною, з прямокутною горловиною. Жіноча сорочка була довгою, різноманітного крою: тунікоподібна, з плечовими вставками (пришитими по основі й по пітканню стану), з суцільнокроєними рукавами.
Як поясний чоловічий одяг відомі вузькі штани — гачі (ногавиці) з білого або темного сукна, а також широкі шаровари.
Жіночий поясний одяг на значній території України був незшитий або частково зшитий у вигляді одного широкого чи двох вузьких прямокутних шматків саморобної вовняної візерунчастої або однотонної тканини. Це — дві запаски, одноплатова обгортка (опинка, дерга), святкова плахта, що побутувала виключно на Середній Наддніпрянщині. Незшитий поясний одяг із домотканої вовни мав чимале локальне розмаїття за рахунок різного орнаментально-колористичного вирішення.
Так, на території Середньої Наддніпрянщини в будень носили дві вузькі — чорну й синю — запаски, а на свята — багатокольорову клітчасту плахту з ошатною орнаментованою запаскою — попередницею. На Поділлі побутувала обгортка у вигляді широкого горизонтального полотнища чорної саморобної вовняної тканини, прикрашеної складними ритмічними композиціями орнаментальних різнокольорових смуг. У районах Подністров'я та Карпат носили як дві вузькі запаски, заткані різнокольоровими смугами з додаванням металевої нитки, так і поясний одяг у вигляді широкого горизонтального полотнища з місцевими варіантами колориту й оформлення.
В одном маленьком городке жили самые разные машины. И почти все жители этого городка жили дружно и счастливо: они были вежливыми и добрыми, знали все правила дорожного движения и очень уважали дорожные знаки и великого учителя Светофора. А почему все жители? Да потому что жил в этом сказочном городке один непослушный Грузовичок, который ни с кем не дружил, никого не слушал и не хотел учить правила дорожного движения. Много раз из-за этого Грузовичка на дорогах города едва-едва не случались аварии. Но машинки-жители были настолько добры и вежливы, что не наказывали Грузовичка за его несносное поведение.
Однажды жители городка решили построить гараж для большой пожарной машины. Экскаватор вырыл огромную яму для строительства гаража. Дядюшка Светофор поставил около ямы дежурного - знак «Въезд запрещен», чтобы машинки-жители случайно не зазевались и не упали в эту огромную яму. И все бы хорошо, да только наш непоседа Грузовичок (как мы уже говорили) совсем не знал правил дорожного движения и не уважал дорожные знаки. И потому в один вечер, когда Грузовичок веселился на улице, он подъехал очень близко к опасной яме, несмотря на все предупреждения знака-дежурного, и, конечно же, свалился в эту яму.
Очень перепугались жители городка и поспешили нашему герою - недотепе. Дядюшка Подъемный Кран вытащил Грузовичок из ямы, добрая тетушка Скорая принялась залечивать вмятины и царапины, а меленькие легковые машинки принялись угощать его теплым машинным маслом. Увидел Грузовичок как ухаживают за ним все жители городка и стало ему так стыдно, что он заплакал и конечно же все машинки принялись успокаивать нашего героя и простили его.
И вот как только наш Грузовичок выздоровел, он сразу же отправился в школу к дядюшке Светофору и начал учить правила дорожного движения и дорожные знаки. С тех пор все жители этого замечательного городка стали жить дружно и счастливо.
