Есе сітова павутина
іть будласочка

Люди бувають різні, тому й поводяться по-різному, і вчинки в них різні. Одні люди добрі, лагідні, в них і вчинки добрі. Такі люди допомагають іншим. Якщо в них є можливість, вони завжди подадуть бідному або до каліці чи старенькому. З таких людей виходять добрі друзі, на яких можна покластися, знаючи, що ця людина тобі до Така людина ніколи не видасть тебе і не розповість твою таємницю.
Але є й такі люди, що ніколи не подадуть бідному, якщо навіть дуже багаті. Ці люди майже завжди стають черствими через збіднілість своєї душі. Усі ці люди готові на будь-що, коли їм щось потрібне. Вони дуже заздрісні, їм не можна довіряти свою таємницю — про неї знатимуть усі. Цим людям не можна довіряти ще й тому, що коли їм вигідно, вони можуть збрехати. Ці люди готові проміняти друга або рідну матір на будь-яку річ. Вони завжди дорікають тобі. Якщо посваритися з такою людиною, вона почне розповідати усім про тебе неправду або переказувати неприємні моменти з твого життя.
З такими злими і брехливими людьми краще не спілкуватися, бо сам станеш таким. Та, на щастя, добрих людей у нашому світі більше.

Рідною є для нас земля, де ми народилися. Цю землю не вибирають, як не вибирають батьків. Це скарби, даровані Богом. Я не розумію людей, які кидають свою батьківщину і шукають щастя в чужих землях, знаючи, що рідна країна потребує їхньої любові, праці, відданості. Любов до батьківщини називають патріотизмом. Це дуже сильне почуття, яке дає людині можливість витримати складні випробування, перетерпіти лихоліття, зробити подвиг в імя свого народу.
«Чому, сказати, й сам не знаю,Стежина в ріднім краї...Наша земля — Україна. Любити її — це значить кожним своїм вчинком, кожним помислом вірно служити їй. Мало говорити, що ти патріот, — треба бути патріотом.
Для когось- це вулиця, де пройшло дитинство, для когось- великий двір, де вечорами звучала гітара і мелодійний голос співав про перше кохання, для когось- це звичайна сільська хата з кущем калини під вікном, з чорнобривцями, які посіяла мама, з рушниками в кутку над образами.
Мій образ рідної земліРідна земля дорога для нас і тим, що жили тут наші предки — горді і волелюбні, які не віддали свій край чужоземним загарбникам-завойовникам. Кровю своєю, своїм життям захистили його, передали нам у спадок як дорогоцінний скарб, зберегли для нас рідна мова — співучий, неповторний і чарівний.
такими задушевними рядками висловив поет-пісняр Андрій Малишко глибоке синівське почуття любові до своєї землі, яка зростила його, вивела в люди, навчила любити життя, працю, природу, пісню, мову...У кожного вони свої, неповторні, але однаково дорогі. Рідна земля — наша мала батьківщина, де ми вперше почули мамину колискову, пізнали перші радості і перші сльози, перші перемоги і поразки...