Дзвіни́ця Софі́йського собо́ру — дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко[1][2][3]. Є одним з українських національних символів та символів міста Києва[3][8][9].
Збудована в 1699–1706 роках[5][7] коштом гетьмана Івана Мазепи[1]. Значно перебудовувалась у 1744–1748 роках за проектом Йогана Шеделя, у 1851–1852 роках за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус[5]. Вертикальна домінанта Верхнього міста[1]. Складова частина Національного заповідника «Софія Київська»[10].
Занесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527 (в комплексі монастирських споруд Собору Святої Софії)[11]. Є пам'яткою культурної спадщини національного значення, охоронний номер № 1/2[12].
Объяснение:
Объяснение:
1. Коло великоднього столу, заставленого усяким свяченим, стояла Олеся.
2. Завжди зі смаком одягнена, вона справляла враження вихованої панночки.
3. Незабаром хлопець побачив залиту холодним сонцем долину.
4. Затуманене легкими й прозорими хмаринками, над містом пливло сонце.
5. Потомлені далекою дорогою і літньою спекою, коні ступали ліниво.
6. Як побачиш підвісний міст, перекинутий через річку, то, не доходячи до нього, зупиняйся.
7. Нічого не сказавши старому, попрощався і поволі поплив, налаштовуючи себе на перемогу.
8. Сірий, припорошений весняною пилюкою степ прокидався не поспішаючи.
