Випишіть із тексту слова, утворені безафіксним нульовою суфіксацією). ми, сучасники, маємо в особі павла загребельного видатного майстра українського слова, маємо письменника, чия багатогранна, навдивовижу розмаїта, пристрасна творчість вивела його в ряд тих літераторів, які примно­жують славу української літератури на світовій арені.

чому ж він обрав саме художнє слово? чому обрав саме його, знаючи, що немає праці більш виснажливої, ризикованої, а іноді й просто невдячної?

зрештою, поміркуйте самі: учений приходить у науку тоді, коли вже певна ділянка її вивчена, відвойована в небуття, він лише продовжує пошук на одному етапі. імовірність успіху тут більш реальна й очевидна. інша справа творчість. хоч у літературі вже були о. пушкін, т. шевченко, л. толстой, о. достоєвський, леся українка – та це лише ускладнює завдання письменника, а не спрощує його. як це не парадоксально, а кожен літератор усе мусить починати спочатку. невдалий дослід у лабораторії вченого просто кане в небуття, а поганий роман жорстоко відкидає літературу назад, і невдача письменника завжди привселюдна.

хто-хто, а загребельний з його рідкісним умінням самокритично дивитися на свою творчість знав цей жорстокий норов письменницького ремесла, знав, що в літературу треба йти тільки тоді, коли певен, що не станеш у ній сірим поденником, коли вистачить у тобі мужності беззастережно віддати їй свої дні і ночі, знаючи, що вона безжально черпатиме з тебе снагу, силу й здоров’я, іноді нічого не затомість (в.яворівський).

1. З кожною хвилиною мітингувальників ставало все більше (А. Шиян). 2. У залі робиться гарячіше. Хтось навстiж відчинив вікно у сад (Ирина Вільде). 3. Природа часто буває мудрішою за людину (Народна творчість). 4. Як трохи менше будете дбати про багатство, а більше про здоров’я, то дочекаетесь (М. Стельмах). 5. Вони гомоніли все тихіше і тихіше, із іх гомону виникала пісня (Леся Українка). 6. Швидше і швидше котилися хвилі, розливалися ширше і помалу заспокоювалися (Леся Українка). 7. Ну, от

і все. Одплачеться природа. Ій стане легше певне. Як мені (Л. Костенко).

Для того щоб намалювати гарну картину, треба мати певні здібності. Звісно, це є необхідністю, якщо мова йде про створення справжнього шедевра. Але художній талант не обов’язково має бути з самого дитинства. Його можна розвинути, якщо цікавитися техніками малювання та намагатися їх освоїти. Таким чином, в цій справі дуже важлива постійна практика. Малювати треба часто й багато.

Перед створенням картини дуже важливо продумати її сюжет. Я зараз розповім про найпримітивнішу техніку малювання, що не передбачає проклеювання і ґрунтування полотна для живопису. Отже, беремо простий олівець і робимо начерк майбутнього шедевра. Далі готуємо необхідні для роботи матеріали. Зазвичай це фарби, а для простих малюнків — олівці або фломастери. Потім наводимо контури та приступаємо до розмальовування картини. При розфарбовуванні діяти треба дуже охайно, щоб не зіпсувати роботу. В цьому до використання пензликів різної товщини. Аби не вийти за встановлені контури, після кожного мазка дамо фарбі добре підсохнути.