Довгоочікувані зимові канікули тішили мене кожен день. Спочатку, після сухого, морозного грудня, напередодні Нового року, випав перший сніг. Ми із задоволенням борсалися в ньому до настання сутінків і боялися, щоб він не розтанув до ранку.
Зустріч Нового року пройшла чудово. Народне гуляння тривало до пізнього, зимового світанку. Прокинувшись до обіду, я виглянув у вікно і побачив двір, засипаний святкової мішурою. На щастя, снігу було навалом, тому я обдзвонив шкільних друзів і покликав їх заливати ковзанку під хокейний майданчик. Ми працювали до вечора і вирішили наступного дня відпочити в лісі.
Зимовий день тільки починався, а ми вже, прихопивши лижі, ранковою електричкою під'їжджали до маленької станції на узліссі. На вузькому пероні ми відразу надягли лижі і рушили по, прокладеній кимось, лижні вглиб хащі. Пізніше сонце ліниво сходило над лісом, розливаючи холодне, тьмяне світло. Морозець щипав нас за носи і вуха, намагаючись влізти в підв'язані шарфи і шапки. Застиглий химерними, кришталевими статуями, зимовий ліс заворожував і чарував. Грона перламутрових, вкритих інієм вільхових сережок звисали над нашими головами якимось казковим зводом. Снігові шапки кущів іскрилися круглими верхівками. Темно-малахітові крони сосен розрізали небесну синяву.
