Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто гала за красою природи.
Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо.
А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась.
З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались.
Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки гала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком.
Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.
Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!
Объяснение:
Знову вечір… Я сиджу на підвіконні й прислухаюсь до гуркоту краплин дощу. Переплітаючись із дивовижною
музикою нічного міста, він створює абсолютно нову - неповторну мелодію. Ви колись прислухались до звучання
вечірнього міста? Гуркіт машин, спів вітру, гул,що доноситься з заповнених вулиць, сміх і плач дітей на
майданчиках, й навіть тихий стукіт закоханих сердець – усе це мелодія життя, мелодія сплетінь долі.
Усе навколо неначе поєднання звуків, які з`єднані самою долею. Тут невеличкі етюди на одну ніч, та об`ємні
сонати довжиною в ціле життя. Кожен витвір цієї музичної поезії існує в своєму ритмі. Усі вони, так чи інакше,
об`єднуються величезним виром почуттів.
Цей вир захоплює нас з головою, створює безкінечність гармоній...
В такі моменти відчуваєш себе невимовно малим – крихітною ноткою цієї невпинної музики… Проте, кожен звук
- важлива складова мелодії, якщо забрати з твору хоч одну нотку або додати зайву усе звучання зміниться…
Кожне слово вимовлене нами, рух й навіть подих це невеличка нотка, проте вслухаючись у те, як краплі води
відбиваються від скла, я розумію, що у шепоті дощу подекуди більше змісту ніж у всіх наших словах.
Лишень прислухайтесь, скільки ще не повіданих історій приховують його краплинки, скільки давно не граних
мелодій він знає, саме в ньому приховані безліч емоцій.
Варто лише заплющити очі й поринути у його проникливу музику, пустити її у найпотаємніші закутки душі, й
може тоді,хоч на хвильку, нам вдасться осягнути глибину того, що називають долею.
І ось я, сидячи за книжкою й вдихаючи аромат свіжої кави, ненароком задумуюсь кому ж під силу зіграти цей
величезний твір під назвою «Світ», проте не маю жодних сумнівів, Цей Композитор найвеличніший.
