Мені подобається гроза у самому її початку, коли наближаються перші гуркоти грому, хмари важко наповзають, затемнена будинку, землю, дерева. Я люблю, коли все навколо темніє і затихає.
Раптовий порив вітру уривається в селище і жене вулицями сміття, взвихривает пил стовпом, темні хмари стрімко розростаються... І ось звучать гуркоти грому, їх сухий тріск змушує присісти, палахкотять блискавки, великі краплі прибивають пил, пригинають гілки чагарників, притискають до землі траву.
Ця круговерть лякає, вселяє страх в душу. Шаленство природи заворожує, дивує і захоплює. Повітря свіжіє, а дощ йде і йде суцільною стіною, і його шелест зростає. Швидко утворюються калюжі, вода пузириться, б'ють маленькі фонтанчики.
Але ось непомітно помчав вітер, несучи хмари.
Дощ вщухає, а небо чуть-чуть прояснюється. Показуються чисті блакитні віконця, вони швидко збільшуються, хмари розсіюються, між ними спалахують промені сонця. На чисто-блакитному небі з'являється диво-міст - це веселка засяяла всіма кольорами, впираючись одним кінцем повільно уплывающие хмари.
Краплі тепер падають з дерев. Всі навколо стає незвичайно яскравим, чистим і веселим. Душа співає і не хочеться йти від цієї чарівної свіжості, краси оновленої природи. Птахи щебечуть пронизливо і голосно, навіть радісно, немов одурманены цією красою і чистотою.
І все пожвавилося, зарухалося, ніби не було чорних хмар, грізних розкатів грому, сліпучих стріл блискавок. Мені здається, що я розумію це стан природи, воно потрібно було мені, я чекала його - і переживаю оновлення.
Наодинці з грозою я розумію значимість себе в природі, а після грози мої почуття і думки стають ще глибше. Все, що відбувається під час грози, близько мені. Спливають картини дитинства, зазвичай заховані глибоко. Неспинно хочеться в місця, де пройшли дитячі роки. Думається, що ще можна захопити юність, ніби вона ще залишилася, знайти початок дружби і любові, зустрітися з тим, кого завжди любила...
Я намагаюся знайти опору, інтуїтивно шукаю спокій в очищеної природі. Але всі мої бажання якісь хиткі, нереальні, вони не приносять ні спокою, ні задоволення. Але я знову і знову намагаюся повернути той стан, який дав мені літній дощ, - стан розуміння природи і любові до неї.
З'являється надія, що оновлення буде, а поки що треба жити тим, що маю, насолоджуватися життям, що дає доля і пам'ятати, що ти є частиною природи, що тебе оточує, цінувати й любити її.
ответ: Мова українська багато століть вражала всіх своєю мелодійністю та надзвичайною силою. Сьогодні, на превеликий жаль, українська мова не відрізняється чистотою. Вона засмічена русизмами, англіцизмами, жаргонізмами. Всі ці слова не роблять її гарнішою та милозвучнішою. Навпаки, вони паплюжать її.
Українська мова - це надбання нашого народу, справжня скарбниця мудрості. Ми, нове покоління, маємо дбати про чистоту нашої мови. Саме від нас з вами залежить, якою наша мова дійде до наших нащадків. Плекаймо мову, не біймося розвиватися разом із нею, очищаймо її від суржику, адже вона цього варта!
