Что может человеку доставить радость? Да что угодно! Голодному – кусок хлеба. Жаждущему – глоток воды. Бесприютному – кров для ночлега. Больному – здоровье. Бедному – богатство. Богатому – роскошь.
Все в мире относительно, поэтому и чувство радости не всегда бывает долгим. Что такое радость? Это состояние души в определенный момент какого-либо события.
Например, всем радостно, что закончился учебный год, даже отстающим ученикам. Завтра летние каникулы! Ура! Но завтра и пересдача «хвостов» для второгодников, поэтому их сегодняшняя радость кратковременна.
Другой пример. Человек купил автомобиль. Он радостно едет по улицам города и ликует. За ним едет велосипедист, который в бесконечной «пробке» вынужден дышать выхлопными газами. Вдруг, бац! На дороге выбоина. Колесо пробито, крыло помято. Автомобиль увозит эвакуатор. Парень на велосипеде жмет на педали, вырывается на, высаженную лесопосадкой, обочину, и он уже не просто рад, а неимоверно счастлив. Он слышит пение птиц, шелест листвы и дышит свежим, опьяняющим воздухом.
Когда человеку радостно, то он должен делиться этой радостью со всеми. Если радоваться чему-то, что огорчает других, то это уже будет называться другим словом – эгоизм. Народная мудростьгласит: «На чужом несчастье счастья не построишь». Смысл слов этого изречения как будто понятен всем. Так почему же мы тогда так радуемся, когда, например, найдем кошелек с деньгами или документами? Ведь это же для кого-то несчастье. Редко кто вернет кошелек его владельцу за Все хотят пресловутого вознаграждения. И это в придачу к, прихваченным из кошелька, деньгам.
А что, если попробовать дарить людям радость просто так? Поздороваться с вредным соседом и вдруг понять, что не такой уж он и вредный. Успокоить, надоедливо хныкающего, малыша и понять, что не такой уж он и капризный. Улыбнуться хамоватой продавщице и, услышав вслед приятные слова, понять, что не такая уж она и противная.
В конечном итоге ты понимаешь, как все-таки, черт возьми, приятно нести людям радость.
Пам"ятаєте Елізу Дулітл із славнозвісної п"єси Бернарда Шоу "Пігмаліон"? Ця проста англійська дівчина з передмістя Лондона, що продавала на вулиці фіалки, була майже зовсім неосвіченою, але навіть вона розуміла, що розпізнати людину дуже легко, почувши, як саме вона говорить. Скориставшись першою ж нагодою, вона твердо вирішила будь-що, попри всі труднощі, поліпшити свою мову. Вона мріяла стати справжньою леді і відкрити власну квіткову крамницю.
- Щоб стати поважаною людиною у суспільстві, треба володіти мовним мистецтвом, - скажемо ми, розвиваючи цю думку Елізи Дулітл, а також відомого мексиканського поета Октавіо Паса та багатьох небайдужих людей, які вболівають за долю своєї рідної мови.
А чи завжди впливає ступінь освіти носія мови на якість його мовлення? Щоб це зрозуміти, достатньо лише на півгодинки увімкнути телевізор. За цей час ви почуєте від дикторів, ведучих, від просто людей, від високоповажних людей, в тому числі – бізнесменів і депутатів парламенту стільки словесного бруду, що стає соромно за стан освіти, вихованості, обізнаності людей щодо їхньої мови. Але ж переважна більшість із них має вищу освіту, а багато хто й не одну! Складається враження, що їм не подобається мова, якою вони змушені говорити, що її насаджують штучно, примушують говорити мовою, якою вони насправді не володіють.
Я хочу сказати, що в нашій країні, на відміну від Англії 19 сторіччя, знання, а точніше незнання мови не є запорукою «успішного життя», тобто, можна стати заможним і щасливим, користуватися високим становищем та мати імідж поважної особи, не маючи навіть достатнього словникового запасу.
"Людина вища за тварину здатністю до мови, але нижча за неї, коли негідно поводиться з мовою". Це сказав великий поет персидський Сааді, і з цим я згоден.
