Зробіть будь ласка складний план на твір.
Останнім часом багато говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли постає питан­ня про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати навіть ціною власного життя. І тому точаться суперечки кого можна назвати патріотами, адже є люди, які обожнюють красу рідно­го краю, є такі, що люблять минуле і критикують сьогодення; є герої, які зі зброєю в руках захищають честь і незалежність своєї держави, віддаю­чи за неї життя... То хто ж справжній патріот?! На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе і працює заради процвітання свого краю. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками цього.

Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами.

Життєвого досвіду в мене небагато, проте я розумію, що дуже легко лю­бити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — коли вона слабка і незахищена.

Лише справжні патріоти, об'єднавшись в єдине ціле, підносять культурний та економічний рівень своєї держави, творять нову історію, в якій немає сумних і трагічних дат, а лише чисте і світле майбутнє. Будьмо патріотами!

Подробнее - на -

Моя родина дуже бережливо відноситься до речей, пов’язаних з історією нашого роду. так, з покоління в покоління предмети інтер’єру, особливі речі та фотографії. завдяки такої традиції я дуже добре знаю біографію моїх предків. так, мені відомо, що бабуся моєї бабусі була відомим у полтаві лікарем. до неї приїжджали із різних кутків країни. під час великої вітчизняної війни вона була головним лікарем у військовій лікарні та врятувала багато наших співвітчизників. були випадки, коли вона залишалась у лікарні на троє, четверо діб, іноді без сну та їжи. колеги дуже поважали її, тому що вона завжди оточуючим.  після війни в неї народилась донька – моя бабуся, яка через тридцять років також стала відомою в медицині людиною. вона стала хірургом-кардіологом і щоденно рятує хворих. по матусиній лінії в нас усі лікарі. мій дідусь родом з донеччини він ріс у родині шахтарів. його батько загинув у 1942 році під сталінградом разом зі старшим братом. з дванадцяти років він мусив піти працювати, щоб якось матусі, в якої на руках залишилося ще троє дітей. дідусь був самим старшим та пішов працювати у шахті. усе життя він мріяв стати авіаконструктором і після закінчення школи пішов навчатись в авіаційний інститут м. києва. мій дідусь дуже цілеспрямована людина, що звикла досягати у житті високих цілей. зараз він на пенсії, але залишається дуже активним і я часто звертаюсь до нього, коли мені потрібна при виконанні складних завдань. знати історію своєї родини дуже важливо – тільки так ми можемо виховувати в своїх дітях повагу та любов до близьких. крім того, народження сімейних традицій та їх зберігання отримати почуття кріпкої великої родини. саме з таких історій ми починаємо дивитися на життя по-іншому. адже не дарма говорять, що людина без минулого не може мати майбутнього! (міста і професії зміниш, я скинула з інтернета)

загублена хустка багато років тому я загубила хустинку яку подарувала мені мати.такі подарунки треба цінувати, але я не догледіла й загубила хустинку.вона мені дуже бо була мого улюбленого рожевого кольору. і ось сьогодні я знайшла її ! знайшла ту саму загублені хустинку! вона була на тому самому місці де я її і загубила.саме там біля нашої сільської криниці я її і знайшла! я не знаю як так вийшло тому що кожного дня ідучи до школи я уважно оглядали криницю. це просто диво якесь! хоча я думаю хтось взяв додому мою хустку але потім повернув її на місце, дякую тій людині хто поклав хустку саме туди.а коли я прийшла додому і розповіла мамі про те де і як я знайшла загублені хустку вона промовила: -вірь у дива,дитино моя.