Пригадайте, які форми слів уходять до дієслівної парадигми. Проілюструйте це прикладами з тексту.

Молодь увечері збиралася на калиту. Дівчата випікали великий корж, підв’язували його до сволока, а хлопці за будь-яку ціну мали проїхати на коцюбі й відкусити шмат. Присутні намагалися розсмішити «коцюбника» – так називали того, хто «їхав на коцюбі». Якщо його розбирав сміх і він не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмащували сажею. При цьому присутні трохи не падали від реготу.

Пізно ввечері дівчата збиралися в окремий гурт для ворожінь. Узявши вдома борошна, сходилися до однієї з подружок. Щоб замісити його, тричі ходили до річки; воду приносили лише в роті. Зачерпнувши долонею із дна джерелиці, дивилися, що потрапляло до рук: якщо камінець – майбутній чоловік буде муляром, земля – хліборобом, скіпка – столяром… Нерідко хлопці, перестріваючи дівчат, брали їх насміх.

Зготовлені пампушки (балабушки) випікали в печі й клали на ослінчик. Господиня впускала до хати зголоднілого пса. Чий виріб він з’їдав найперше – та юнка найшвидше вийде заміж.

У деяких районах, зокрема на Поліссі, влаштовували своєрідне дійство – «сіяли льон». Дівчата вибігали на вулицю, імітували сівбу льону (деінде конопель) і «волочили ниву» спідницями, приказуючи: «Святий Андрію, на тобі конопельки сію, дай же мені, Боже, знати, з ким їх буду брати!». Увечері, напередодні Андрія, кожна господиня ретельно мила пікну діжу. Особливо дотримувались цього звичаю жінки, у котрих були дочки; вважалося, якщо знехтувати обрядом, то їм буде важко розроджуватися, коли завагітніють.

Як відомо, пікна діжа виконувала в господарстві, крім виробничого призначення, і важливу магічну роль: її тримали в найпочеснішому місці, ретельно мили, не використовували для жодних інших цілей; лиш на весіллі вона символізувала затишок майбутньої родини (З журналу).