Є у любій нашій школі різні типи класів.
І чимало в нашій школі класів-лоботрясів.
У цих класах добрі діти, гарні та веселі,
І відразу після школи мчаться до оселі.
Не цікавить їх навчання, та не тягне в школу,
Їм пошвидше би до друзів і собі додому.
У цих класах усі діти ну зовсім не вчаться.
І заходити до них вчителі бояться.
Діти скачуть та грохочуть, голосно сміються,
Їх ніяк не зупинити - жарти так і ллються.
І навіщо вони ходять в нашу гарну школу?
Краще б взялися за розум та і йшли додому.
Там вони би посиділи та поміркували,
Як себе потрібно вести, щоб їх поважали
Давня людина завжди звеличувала силу нашої Землі. Сприймала її як божество, поклонялася, створювала тотеми. І ось уже давній неандерталець еволюціонує в людину розумну. Хомосапієнс ставить під сумніви могутність природи, але чи варто?
У дитинстві навколишній світ дивував мене своєю загадковістю, іноді навіть лякав… Прикладом тому є явище, яке вражає й досі, – блискавка. Могутня, швидка й дуже красива! Що ще потрібно для спокусливої вбивці? Нею можна насолоджуватися, але краще триматися на відстані, бо як підсмалить! Досі згадую літні дні на дачі, коли під час громовиці страждали одинокі стовпи в полі, а електроенергія отримувала відпуску…
Пам’ятаю, як маленьким насолоджувався разом із дідусем цим дивним явищем природи та вчився вираховувати відстань від блискавки до нашого навісу, де досі обожнюю проводити вільну годинку, коли приїжджаю у свій затишний куточок – Гавронці.
На нашій планеті існує багато дивних явищ, моя ж мрія досі залишається мрією – побачити полярне сяйво. Споглядати цю красу можна виключно в північних районах, поблизу полюсів. Як правило, воно має блакитний колір, рідше можна побачити переливання всіма кольорами веселки. “Вау!” – вигукне неандерталець. “Неймовірна краса”, – скаже людина розумна. Будь-кого може здивувати, зачарувати й закохати полярна красуня. Споглядати її доведеться й мені, я вірю. Тому чекай на мене, Авроро, ми обов’язково зустрінемося!
