Історія мови переказ потрібен до середи 9 класс треба текст зі збірника чернової​

 Життя - це нескінченний циклічний процес, ужиття було, є і буде. Але деякі люди асоціюють це слово із словом "існування". З одного боку, це доцільно, а з іншого - ні! Є навіть такий філософський вираз: "Треба жити, а не існувати!" Саме слово "існування" у більшості людей асоціюється із чимось штучним, неживим. Наприклад, існувати може пристрій, будівля тощо. А "життя" тяжіє більше до істот, щось таке чисте і красиве, багатогранне, неповторне. Ми будемо розглядати сенс людського життя. Хтось сказав, що треба прожити своє життя так, щоб потім не було страшенно боляче! Я думаю, що з цими словами можна погодитися, тому що ними можна дуже коротко і лаконічно охарактеризувати сенс людського життя. Сенс життя полягає у насназі до життя, у натхненні на добрі вчинки. Наприклад, натхненням до життя можуть бути результати праці у будь-яких сферах діяльності людини: для вчителя - це відмінне засвоєння навчального матеріалу учнями; для лікаря - одужуючі пацієнти, яким він прописав ліки; для кондитера - подяка від споживачів його продукції та, звичайно, премія від керівництва тощо. Але буває й так, що власна праця не приносить задоволення, навіть починає дратувати, стає тягарем на все життя. Людина може працювати все своє життя адвокатом, але захоплюватись живописом і весь час казати собі: "Ось мої картини високо оцінять спеціалісти, я поїду за кордон і назавжди покину свою юридичну діяльність!" Але так буває дуже рідко. Коли мрії не стають реальністю, коли друзі відвертаються від тебе, не підтримують тебе у твоїх спробах кардинально змінити життя, то воно втрачає сенс і навіть може призвести до трагічного кінця. 
      Тому треба думати вже зараз, чи є сенс у нашому житті, чи правильний ми обрали собі шлях? Чи цією дорогою треба іти далі? 

Діти рано ставали дорослими. Поруч із дитячими розвагами впевнено крокувало справжнє життя, насичене працею і турботами. П'ятирічне дівча колесало меншого братика. Хлопчик був завзятим очередником, його могли віддати в науку до майстра. Трохи пізніше хлоп'я подалося на заробітки. Зароблені гроші, зрозуміло, йшли на користь сім’ї, Та ось, юнак голив бороду залишаючи вуса, як ознаку козацтва. Батько мав право зазначити: "Син - мій, та розум в нього свій". З цього віку хлопець вважався парубком. На парубоцькі громади накладалися обов’язки: до старим і немічним, впорядкуваня самотніх могил, прикрашання храму перед святами. Парубоцтво - певний рубіж у житті юнака. “Не той козак, що на коні, а той, що під конем” - говорили запорожці. Вони мали на увазі, що тільки в біді випробовуєцться характер молодого воїна. Юнак не міг стати січовиком, не подолавши човном Дніпровські пороги. Невмілого й вередливого відправляли додому.

Объяснение: