У місячній повені і в марищі тіней утопилися ліси.Передосінній шум тече по тихих стовбурах, і затікає жовтизною у листя міддю, в жолудя огнем у горобину. І гіркістю горобини, і вогкістю грибовищ, і теркістю хвої, і бродінням опалого листу, пахне тепер лісова земля, що в доброму напівсні вибиває з-під кореня то боровика, то красноголовця, то рижика, то бабку-хай побавляться дрібнята під місяцем, бо під сонцем люди не дадуть. Затопленним лісом іде поспішає Богдан, і не знає де б'ється його серце-чи в грудях, чи попереду в деревах. Дурило- воно його раніше дурить і тепер. Іноді здавалося, що хтось іде попереду-виразно чулась жіноча хода-чи не Яринина? Він кидався у тіні, у місячні стовпи, а кроки стихали чи озивалися збоку. То напевно були кроки осенні,чи луки, чи печалі його.
