Співробітники Центру гуманітарних досліджень так охарактери-

зували бібліографію: «Бібліографію вважають тим костюмом, за яким оці-

нюють нове: хоч вона не є остаточним показником якості написаного,

але є необхідним вказівником того, як автор ставиться до джерел і до

читача». Прокоментуйте висловлену думку.​

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.

Багато в Україні є красивих міст і сіл, але найбільше мені подобається рідне місто. У ньому я народився і живу, тут я познайомився зі своїми друзями, пішов у школу. Мій дідусь живе разом з нами. Він часто розповідає цікаві історії про наше місто і його мешканців. І в школі на уроках народознавства та історії вчителі розповідають нам про славетне минуле нашого рідного краю.

Колись, у сиву давнину, в степу виникла невеличка фортеця. її збудували козаки, які мужньо захищали свій народ від татар. Закінчилась війна, фортеця перетворилася спочатку на містечко, а потім на велике місто — справжній промисловий і культурний центр. У ньому є багато проспектів з красивими будинками, театри і кінотеатри, зоопарк, парки відпочинку.

З мамою у вихідні дні ми прогулюємося його чепурними вулицями. Мені приємно бродити в тіні дерев вулицями і дивитися на все, що відбувається навколо, бо я своє місто дуже люблю.