ось:
Объяснение:
Сповнені особливої чарівності, пісні про кохання є вершиною народної поезії. Вони ввібрали в себе всю розмаїтість почуттів, усю і лисину людської душі.
Своєю самобутньою мелодикою, природним гуманізмом українська народна пісня здобула симпатії практично у всьому світі. Як зазначив відомий дослідник історії української культури Іван Огієнко, «її утворив народ наш такою, як ніхто з інших народів, і хіба тільки серби мають таку ж саму пісню. Наші пісні — це тихий рай, це привабливі чари, ті чари, що всім світом визнано за ними».
Ллє в піснях про кохання не тільки щира ніжність і незрадлива, чиста любов; тут і відгомін історії, і мотиви нелегких, життєвих випробувань, і почуттєве, особистіше сприйняття світу. Щодо цього вони близькі до історичної, соціально-побутової, соціально-сімейної лірики, часто мотиви цих різновидів народної пісні переплітаються. Як правило, любовні пісні — невеликі за обсягом, часто вони мають форму монологи або розповіді про третю особу. До найтиповіших мовно-стилістичних засобів таких творів належать поетичні паралелізми, здрібнілі форми іменників («дівчинонька», «козаченько», «вишенька», «зозуленька»), зачини з вигуками «ой», звернення до людини («ой ти, дівчино — з горіха зерня»), до природи («ой ти, місяченьку») тощо. Природа є невід’ємним атрибутом любовної пісні. Вона інколи ідеалізована, а.ле завжди перебуває у гармонії з людськими почуттями, підсилює їх.
Виразності пісням про кохання падає чарівна мелодія, переважно розспівна. За цим компонентом вони наближаються до романсів. У творах обох жанрів поетичні тропи та музикальні інтонації., ритміка та мелодична структура дуже багаті. Не випадково відомі композитори (зокрема, ГІ.І. Чайковський, М.В. Лисенко), створюючи класичні шедеври, спиралися на кращі зразки народного співу.
Любовні пісні дуже давно з’явилися в Україні; народ створював їх у різні історичні періоди. Серед усіх жанрів народного мистецтва пісні про кохання виявилися найбільш життєздатними. Прийшовши до пас із давнини, ці справжні поетичні перлини ще довго будуть передаватися від покоління до покоління.
Київ – чудове місто, красиве в будь-яку пору року. Квітуче навесні, потопаюче в зелені влітку, золоте восени, схоже на чарівну сніжну казку взимку. Я люблю Київ завжди, проте саме осінь у столиці справляє на мене незабутнє враження та навіває особливий настрій.
Я хочу описати мій улюблений куточок нашої столиці. Щоб дістатися туди,треба їхати на метро та вийти на станції Арсенальна та йти в бік парку Вічної слави вулицею Лаврською. Будинки на ній невисокі, з красивим фасадом, ліпниною. По обох боках вулиці ростуть високі старі дерева, що роняють жовте листя на тротуар прямо під ноги прохожий. Перші поверхи більшості будинків тут займають кафе, у яких так затишно сховатися від мілкого осіннього дощу та випити чашку запашної кави. Звідусіль чути музику та людські розмови. У цьому районі завжди багато людей, бо тут знаходяться багато цікавих місць – парки, будівля Верховної Ради, далі Печерська Лавра та чудовий вид на Дніпро та Лівобережжя.
Парк Вічної Слави пологими доріжками збігає до самого Дніпра. Восени він золотаво-зелений. У парку багато красивих дерев, кущів та полян, є Вічний Вогонь та стела на честь загиблих у Другій Світовій війні. Багато місцевих та туристів милуються краєвидом з верху парка. Вони роздивляються широкі мости через Дніпро – міст Метро, по якому весь час повзуть, ніби величезні гусениці, потяги метро, та знаменитий міст Патона. А на протилежному березі річки височіють цілі квартали новобудов, різного дизайну, різних кольорів. Особливо красиво це виглядає вночі, коли мости, вулиці та будинки освітлюють тисячі ліхтарів та вогні автомобілів.
Та я люблю гуляти не парком, а саме вулицею Лаврською. Вона й тиха, і жвава одночасно, і затишна, і малолюдна. Осіннім днем, коли накрапає маленький дощик, повітря свіже та вологе, жовте листя падає до ніг, немає для мене місця, гарнішого за це.
