Укажи речення, що відповідає запропонованій схемі: УС: О, О, О.
(розділові знаки пропущено).
1-Стара мати вилила всі свої сльози вже й не плакала (За І. Нечуєм-Левицьким).
2-Нікому не співає Марина тих пісень ні людям ні чоловікові (За І. Нечуєм-Левицьким).
3-Здоровий пучок квіток півоній нарцисів та тюльпанів Копронідос держав у руці (За І. Нечуєм-Левицьким).
4-По сумних стінах по темних кутках усюди неначе хвилями розлилась веселість (За І. Нечуєм-Левицьким)

"Мова"запахів - найдавніша, мабуть, з усіх "мов", адже нею й досі користуються тварини, які раніше за інших з'явилися на Землі. Пахучими речовинами помічають свої дороги мурахи. Бджоли-розвідниці, знайшовши їжу, просочують своїм запахом повітря й навколишні предмети, щоб робочі бджоли могли швидко й безпомилково знайти дорогу до годівниці.У джмеля головне призначення пахучих залоз - подати звістку про себе джмелихам. Величезне значення має запах для зустрічі самців і самок багатьох метеликів, комах, павуків.У ссавців пахучі залози бувають на різних частинах тіла. Антилопи позначають сучки дерев і кущів, розміщених на межі їхньої ділянки, виділенням передочної залози. Ведмеді залишають слід на деревах і камінні кігтями і спиною, у кішок і собак для цієї мети слугує сеча.Мова запахів дуже важлива для багатьох тварин-мисливців. Собака та його родичі знаходять здобич головно завдяки органам чуття. Відстань, на яку собака може чути запах дичини, передусім залежить від напряму і сили вітру та вологості ґрунту.З диких тварин хорошим чуттям володіють вовк, шакал, лисиця.

Поки свободою, разом горимо,
Поки серця для честі живі,
Мій друг, вітчизні присвятимо
Душі прекрасні пориви!

Так писав чудовий поет А. С. Пушкін. І я абсолютно Впевнена, що людина може бути по-справжньому, повністю щасливий тільки на своїй батьківщині, в тім краю, де він народився і виріс, де живуть його рідні і близькі, друзі.

Адже що для людини є найдорожчим? Звичайно ж, це батьки, діти, родина. Але ця трепетна любов, почуття щирої прихильності до них і виражається в слові «вітчизна» — земля батьків, рідна земля. За свою вітчизну у всі часи чесні і благородні люди, не вагаючись, готові були віддати життя. Тому що свідомість того, що від твоїх вчинків залежить доля батьківщини, здатне зробити хоробрим, сміливим і рішучим навіть самого невпевненого і боязкого людини.

Почуття любові до рідної землі закладається навіть не в дитинстві — воно дано нам від народження, впитано з молоком матері. Якщо ми щиро любимо свою батьківщину, то вона відповідає нам тим же: рідні місця вселяють радість і заспокоєння в наші душі, надають впевненість, надихають на великі справи. М. В. Ломоносов писав:

Зміцнює любов вітчизни
Синів російських дух і руку;
Бажає всяк пролити всю кров,
Від грізного бадьориться звуку.

У рідному краю все здається більш красивим, чистим. Саме рідна природа дарує нам найсвітліші почуття, дозволяє повні груди вдихати аромат дорогих з дитинства садів, полів, лісів; милуватися розливами річок, які ніде більше не можуть бути прозорішим, глибше, ширше; насолоджуватися неповторною синявою і чистотою небесних далей. Сонце на батьківщині — найяскравіше, сніг взимку — самий сліпучо-білий, весняний дощ — самий теплий. І здається, тільки в рідному: краю можна побачити різнобарвну веселку.

Але глибокої любові до батьківщини не може відчувати людина, черствий душею, байдужий до оточуючих його людей. Любити свою країну — означає любити її народ, і більше того, любити все людство. Саме народу присвятили життя багато великі люди, справжні сини своєї батьківщини. Так, поет Муса Джаліль писав у своїх рядках:

Дав клятву я: життя присвятити народу,

Країні своїй вітчизні всіх отчизн.

Якби люди в усіх країнах могли щиро любити все людство, не було б воєн, назавжди встановився мир на землі, кожна країна стала б щасливішою. І у створенні цього щастя відчувалося б участь кожної людини.

Будь розумний і вдячна людина глибоко усвідомлює свій кровний зв'язок з предками, а отже, зв'язок з вітчизною. Як відгукуються в наших душах долі батьків і матерів, як не може бути байдуже горе наших рідних, так не може бути справжня людина байдужий до долі своєї країни. Адже він відчуває себе її частинкою, відчуває на собі всі її тяготи і перемоги, разом з нею переживає її радості і печалі. І намагається зробити все від нього залежне для її щастя.

Де б ми не були, куди б не заносила нас доля, думками ми неодмінно знову і знову повертаємося на батьківщину, з радістю сприймаємо будь-яку добру звістку про свою країну, засмучуємося її невдачами. І не важливо, чим ми займаємося, яку професію обираємо справою свого життя — всіма своїми вчинками і справами ми служимо батьківщині.