Була війна. Чи пам'ятає хтось, коли вона була? Чи, може, знає хтось із нас, скільки невинних та чистих душ вона забрала? Родючі землі тепер вже незалежної, вільної та самостійної України насичені кров'ю. А скільки матерей пролили гарячі та гіркі сльози, прощаючись зі своїми рідними синами, ніби відриваючи їх від серця і ясно розуміючи, що бачать їх востаннє? «Надія завжди є, була і буде жить. Надія не вмирає!», — так вони казали?! Схилили світлі голови і юнаки, і дівчата, і старі, і молоді! Лягли посеред степу брат за брата! А ми не знаємо наших героїв? А ми не знаємо їхніх імен? Мені соромно за нас, за вас, за тебе! За себе також мені соромно однак, що живемо в цей час заради себе!
Ми маєм пам'ятати їхні імена і чому герої полягли за нас. Вони за нас життя своє згубили, щоб їхні діти, себто ти і я, жили під небом голубим і мирним. А ти не пам' ятаєш навіть день, коли перемогли наші діди.
p. s. еле сдержала себя, чтобы не начать писать стихами, звзвзвхах
Калина
Объяснение:
Стоїть при дорозі калина. Хто йде, той милується нею. Гарна вона кожної пори року. Навесні вбирається калина у смарагдове листя з білим мереживом квіток. Духмяні, запашні квіти милують око. Згодом на місці суцвіть з’являться важкі кетяги, зарум’яняться.
А прийде осінь - не мине й калини, прибереже для неї найчарівніші барви. Навіть зима не насмілиться зірвати це чудове намисто. Обережно притрусить його сніжком, і стане воно цілющим.
Так і стоїть калина, гостинно пригощає ягідками пташок і перехожих.
