У головній залі на Софійку хлюпнула мелодія, хвилююча, легка.
Славко лежав на траві, вигрітій сонцем.
Чоловік, сивий, статечний, найшанованіший у громаді, благословляв чумаків перед нелегкою дорогою.
Гори, ясні, охоплені багрянцем, стояли до самого небокраю.
Трамвайні вагончики, вузькі, низенькі, скригикають, похитують нас, колесують ранковою вулицею.
Означення я виділив жирним шрифтом.