Подані речення перебудуйте на складні безсполучникові, розставте розділові знаки.
1. Як пройде негода, стане кращою погода. 2. Як листя жовтіє, то поле смутніє. 3. Як травень холодний, то рік хліборобний. 4. Далеко на сході стало червоніти небо. Сонце сходило. 2. Ми навмисне направляли на глибоке. Там було чисте плесо. 3. З Дніпра тягло прісною прохолодою. Від плавнів молодо пахло весною. Зорі стікали з небесної височини тонким голубуватим світлом.
4. Не сам же я плачу. Плачуть карі очі. 5. Коли веселі діти йдуть до школи, то їх голосів дзвенить прибій.

Передзим"я. Ліс зустрічає тебе колючими поривами вітру, блідими фарбами, безгомінням.  Вистава закінчилася, завіса спущена, завмирають останні акорди осені. Скромне суцвіття деревію та сизі плоди ожини, далека луна літа. А під ногами листя, листя… Суцільний сірий килим.

Ошатний був осінній лист, вифарбуваний у гарячі тони жовтого, золотавого, червоного кольорів. Зелений пігмент хлорофіл нестійкий і недовговічний. Восени він зруйнувався першим, а інші пігменти забарвили листя. Та скоро лист згас і помер. Падаючи на землю, він забрав з собою чимало шкідливих речовин. Тому лист слугує цінним добривом.

Доброї зими тобі, лісе! До весняного свята!

Мова живе, її життя. Її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. Увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов'язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить.

Мова - це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об'єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу - це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість.

Мова - це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова - це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам'ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям.
Мова - це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова - найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.