Ніколи раніше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. У містах земля одягнена в камінь і залізо і недоступна. Тут я став близький до неї. Свіжими ранками я перший будив ще сонну воду в криниці. Коли порожнє відро плескалося денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалася в ньоого. Потім тремтіла сиза на сонці. Я пив її свіжу, холодну ,ще повну снів і хлюпав нею собі в лице.
Після того було молоко. Білий пахучий напій пінився у склянці і прикладаючи його до уст я знав ,що то вливається в мене м'яка вика ,на якій тільки вчора цілими роями сиділи фіолетові метелики цвіту. Я п'ю екстракт луки.
Або той чорний разовий хліб ,який так гарно по-сільськи пахне
. Він мені близький ,наче дитина ,що зросла на моїх оч..х. Он біжить він полями, як дикий вовнистий звір і вигинає хребет. А край ниви стоять вітряки, наче пастки на нього і готують вже зуби ,щоб стерти зерно на білу муку. Я все це бачу і безпосередні мої стосунки з землею.
Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю.
