абсолютна теперішність (лат. аbsolutus – необмежений) – те саме, що й історична теперішність.
абсурд (лат. аbsurdus -безглуздий) – безглузді твердження; вислови, позбавлені раціонального змісту. абсурд відрізняється від нісенітниці: нісенітниця не істинна, проте не хибна, а абсурдний вислів осмислений і внаслідок своєї суперечності є хибним.
автентичний текст (гр. authenticos – справжній) - достовірний текст певного автора.
автобіографія (гp. autos - сам, вiоs - життя, grapho – пишу) – власний опис свого життя.
автонім (гр. аutos – сам і onoma – ім’я) – справжнє ім’я автора, на противагу імені вигаданому – псевдоніму .
автор (лат. аu(с)tor – створювач) – творець тексту, промови, наукового дослідження тощо.
автореферат (гр. аutos – сам і лат. referre – допові) – короткий виклад автором змісту своєї наукової праці.
авторські слова – 1) грам.: слова, з яких до тексту вводять пряму мову; 2) слова, що належать тільки певному автору і не підлягають змінам: авторські слова тараса шевченка, авторські слова івана франка.
агіографія (гр. hagios – священний і grapho - пишу) – різновид церковної літератури; оповідання про життя осіб, яких церква проголосила святими.
агітаційна промова (лат. agitatio – спонукання до чогось) – промова, що зосереджується на якому-небудь політичному питанні, ідеї, факті, містить заклик до певної діяльності й адресована до широких мас.
аграматизм (від гр. аgrammatos – нерозбірливий) – порушення мовлення людини, що виявляється у неправильному використанні граматичних елементів і форм.
адаптація (лат. adaptatio - пристосування) - пристосування тексту до можливостей сприймання читача.
адгортація (лат. аdhortatio – ) – те саме, що й протропа.
акростих (гр. akrostichos – крайній рядок) – вipш-загадка, в якому початкові букви рядків слово-вiдгадку:
З малими дітьми кожній матері нелегко. А коли мати ще й учителька?
Мені, щоправда, гріх на своїх донечок нарікати, але теж, бувало, і насердять, і насмішать. От хоч би й сьогодні. То ні світ ні зоря на ногах, а це, ну, ніяк не прокидалися вранці. Поки розбуркала обох, поки зібралися, поки в садок дочалапали — ледве до школи встигла. Настроїлася на урок чи ні, як уже й дзвінок. Заходжу в шостий клас — людоньки: те без зошита, те без ручки, те спізнилося... Так мені чогось жаль себе стало, так жаль! Увесь білий світ почорнів для мене.
Та урок є урок, мушу проводити. Відкриваю сумку і враз як розсміюся! Діти здивовано: що сталося? А в мене в сумці — одним-одна лялька, нічого більше! Учора ввечері — я собі й байдуже — довгенько донечки з моєю вже спакованою сумкою носилися, вранці було не до «ревізії» — тож і прийшла вчителька до школи тільки з лялькою.
Посміялися ми від душі, і від мого поганого настрою ані сліду не лишилося. Потрібні слова з'явилися мовби самі собою, і урок, заздалегідь на провал приречений, минув, уявіть собі, дуже славно. Весь день мені лялька освітила
