останнім часом я помітила, що мої однокласники мало звертають увагу на добрі чи погані вчинки наших однолітків. та стався один випадок, який змусив і мене, і моїх ровесників замислитися над тим, що сталося.
я відвідую заняття школи карате. стало відомо, що ігор п. із нашої групи дуже сильно вдарив дівчинку — однокласницю. ми знали, що за ігорем давно закріпилася слава першого бешкетника в школі. але щоб ось тренер довго розмовляв із батьками ігоря й дівчинки, а потім було прийняте рішення.
на одне з тренувань прийшли батьки обох сторін. ми вишикувалися в дві шеренги. ігор роздягнувся до пояса й пройшов через наш стрій, а ми, доторкаючись до нього своїми поясами, висловлювали своє обурення. ігор плакав. йому не було боляче, він плакав від сорому за свій вчинок. далі він підійшов і вибачився перед усіма: перед дівчинкою, її батьками, своїми батьками, перед тренером, і перед кожним із нас. я думаю, що це буде йому уроком на все життя. ігор після цього дуже змінився, навіть сам став зупиняти бешкетників, які негідно поводили себе в школі.
Вночі було досить холодно,заснути так жодного разу і не вдалось, здається ось він такий потрібний та бажаний сон,як черговий порив вітру розпахує вікна і в маленькій вже до того остившій кімнатці стає ще холодніше.Тому зараз зрозумівши,що поспати сьогодні більше не вдасться я узявся писати. У такому холоді писати вірші настрою не було зовсім,тому пишу новий запис у щоденнику. Мій годинник зламався,але думаю зараз десь п'ята година ранку. Учора ходив платити за опалення. За що не знаю деруть такі гроші. Батареї холодні та ще в черзі по три години стій,а потім вислухуй дурня контролера. Як багато хотілося йому сказати!
