Зачин: За давніх-давен, як свинки співали пісень, а мавпи тютюн жували, а кури його клювали, а качки: «Кряк-кряк» примовляли,— якось усі птахи попросили сороку: — Навчи нас, як вити гніздо. Бо всім відомо, що сорока — майстер вити гнізда. Зібрала вона всіх птахів і почала вчити. Спершу принесла грязюки і зліпила кругленький млинець.
Основна частина: — Я вже знаю, як його робити,— сказала сова і полетіла геть. Ось чому сови не навчилися робити кращих гнізд. Після цього сорока взяла кілька хворостинок і сплела з них кругленький обідок. — І я так зумію,— сказав горобець і полетів собі. Відтоді горобці в'ють свої гнізда з хворостинок, хоч і роблять це абияк. Потім сорока назбирала пуху та пір'я і вистелила гніздо. — Оце мені подобається! — вигукнув шпак і полетів геть. Ось чому в шпаків так м'якенько вистелені гнізда. Тим часом сорока робила своє. А нетерплячі птахи один за одним відлітали геть. Зрештою залишилася біля сороки сама тільки горлиця. А їй не вистачало ні глузду, ні тями чогось навчитися. Сидить і туркоче-торочить щось своє: — Тягни три трісочки, тягни три-и. Сорока саме клала прутик. Почула, що туркоче горлиця, і каже: — Не трісочки, а прутики, і не три, а й одного досить. Горлиця ж торочить своє. Нарешті озирнулася сорока і побачила, що біля неї немає нікого, крім недотепи горлиці.
СТЕП Степе мій, урожайнику! Лежиш ти, повитий красою, шепочеш стиглим колосом! Скільки раз на рік ти міняєш свою оздобу? Навесні ти лежав чорнотілий, клубочився сизим маревом випарів... Напоєний вологою, наснажений сонцем, прийняв ти в лоно своє золотий засів. Потім зарум'янився, зазеленів першими сходами, а згодом обіслався ніжними килимами — ярицвітами. Аж згодом гойдав ти на собі хвилясту, зелену піну злаків, красувався срібним колосом, цвів сережками, клубочився золотим пилом квітування, половів хмарками і закипів золотим литвом повнозерного колосу. І ось ми прийшли на твій поклик. Твої недавні весняні сівачі стали женцями. Яким же ти розкішним і багатим став, степе наш! Весело і любо засівати тебе хлібом, зодягати, прикрашати тебе зелом молодих лісів, напувати твої яри і вибалки срібноводцям ставків і озер. Любо тебе заквітувати голубим льоном, червоними квітами еспарцету, рожевими китичками конюшини... Весело обробляти тебе, бо горнешся ти, красеню, до сівачів, господарів своїх. Для них ти розквітаєш своєю красою, для них плодоносиш
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
