Объяснение:
Українська душа... Якась особлива вона? Думаю, так. Є в ній щось таке, чого нема в інших.
Така вона яскрава, насичена кольорами. У ній - миролюбність і
сміливість, волелюбність і духовність, образність сприйняття і
сентиментальність, сердечність і
життєрадісність.
Найперше, миролюбність. Українці ніколи ні на кого не нападали. Козаки,
наприклад, були
вправними воїнами, аде вони лише
захищали свої землі, визволяли бранців. Ніколи українець «неситим щасливими ми можемо бути лише на
оком» не позирав на сусідські землі. І
рідній землі. Там, де батьківська хата, де тополя край села, де рідні вулиці й проспекти. Дворик, у
якому ти виріс, у якому найціннішою була хлопчача дружба...
Але нашого цвіту, як кажуть, по всьому світу. І там ми приклад миролюбної, вільнолюбивої,
талановитої людини. Канадці, наприклад, говорять про те, що вони вдячні саме українцям за відродження
аграрно-промислового комплексу. Так, українці-емігранти, от вiльнолюбиві люди, шукачі щастя-долі, талановиті, працелюбні, щирі, зробили багато для розвитку економіки тих країн, до яких виїхали
в різні часи. Але при цьому зберегли
свою культуру, звичаї, традиції. Багато хто з них уже й мови рідноï не знає, але залишається в душі украïнцем!
Шкода, дуже шкода, що ці роботящі руки не потрібні були вдома, на рідній землі! А що зараз
ігаємо? Більше мільйона
українців-заробітчан! Відірвані від родин, від України! Та вірю, свято вірю, що все місить змінитись на краще! Тут не можна бути просто ігачем! Не будьмо
байдужими до долі Батьківщини! Не словами, а ділами доводьмо свою любов неньці Україні!
По-друге, справжні українці сміливі, навіть відчайдушні. Це в нас вже на генному рівні. Ми не
боїмось дивитись ворогові в очі!
Висловлюємо свою волю й думку! І як би в житті не було скрутно,
український народ ніколи не схилить голови і не стане на коліна перед ворогом! І внутрішнім, і
зовнішнім! Але чому, чому ж такий важкий, тернистий шлях нашого народу до щастя? Багато хто з великих українців задавався цим питанням. Серед них І.Я.Франко, поет, мислитель, патріот, він з
болем писав: «Задарма край твій весь политий кров'ю твоїх борців? Йому вже не пишаться у красоті, свободі і здоров'ю?» I стверджував: «Вірю в силу духа і в день воскресний ТВОЙОГО Повстання...»
По-третє, можливо, ми занадто сентиментальні? Хоча не вважаю цю рису негативною. Але все
ж треба бути більш рішучими! А ми звикли все пробачати, вірити, що розум, світло переможе. А треба діяти! В українській мові є слово «ворiженьки»! У якій ще мові є пестливе слово, що називає ворога? Здається, факт існування такого слова
нас добре характеризує! Що для українця є найціннішим? Воля, Україна, родина! Наші люди життєрадісні, мають
іскрометне почуття гумору. Хто ще може так глузувати зі своїх недоліків?! Може, ми ідеальні? Ні, нам є над чим працювати! Наприклад,
підвищувати власну самооцінку, боротися з безпечністю, наївністю. А які українці талановиті! І художники, і співаки, і музиканти! Ось хоч би «Очи черные»
відомий романс. Дехто вважає його народним, але ні! Є автор - Євген Гребінка, украïнець! А «Колядка Дзвонів»! Уже давно стала невід'ємною частиною різдвяної культури американців! А це ж знаменитий «Щедрик» М.Леонтовича!
останнє: кого я вважаю українцем? Того, хто мислить по-українськи, думає, співпереживає по українськи! Хто любить Україну,
вважає її рідною землею! Хто відстоює
її незалежність, мову, територію! Для кого Україна понад yce!
