Прочитайте речення . Визначте яким членом речення в кожному з них є дієслова в неозначеній формі . Випишіть їх і вкажіть синтаксичну роль .
1) Привів коня кувати , як кузня згоріла.
2) Стала наближатися година рушати в дорогу .​

Як часто ми чуємо: «Не гай часу». Але чи замислюється хтось із нас над тим, як важливо берегти кожну хвилинку? Там щось не встиг, туди запізнився — і цю мить уже не повернеш. Йдеться не про те, що все своє життя потрібно розписати за секундами та суворо дотримуватися цього графіка. Просто важли­во намагатися усвідомити, що кожний день, кожна мить може змі­нити життя. Ми не безсмертні, тож коли-небудь нас не стане, і хто знає, коли саме це трапиться. А що ми встигли зробити гарного, який залишимо по собі слід? Може, когось образили й так і не виба­чилися, не нагодували бездомну кішку чи постійно лаялися з бать­ками? Я вважаю, що все своє життя треба поспішати творити добро. І це не обов’язково мають бути великі діяння. Можна до мамі прибрати квартиру чи приготувати сніданок, отримати в школі ви­соку оцінку, зробити годівницю для пташок або шпаківню — було би бажання. Як часто ми жалкуємо, що не можна повернути час. У кожного з нас є в житті моменти, які б хотілося проживати знову й знову. Це хвилини радості, щастя, тріумфу, перемоги. І так само існують ситу­ації, які хочеться виправити: коли образив близьку людину, не при­йшов на до посварився з кращим другом чи видав комусь довірену тобі таємницю. Не гаяти часу дуже важливо, бо треба встигнути стільки всього зробити та спробувати: знайти вірних друзів, отримати освіту, обра­ти професію, побачити світ, прочитати безліч цікавих книжок. Є така народна мудрість: за своє життя необхідно посадити дерево, збудувати дім і виростити сина. Отже, життя не повинно проходи­ти повз людину, треба брати в ньому якнайактивнішу участь. Мені здається, що дуже важливо поставити собі мету й іти до неї, не лінуватися. Коли людина знає, до чого вона прагне, вона буде більш уважно, обачно ставитися до свого часу.

     Наше життя минає непомітно. Сьогодні я хотів би повернути вчорашнє, та це неможливо. Хіба що хтось збудує машину часу і здійсниться мрія багатьох - повернутися у своє дитинство, свої юні студентські роки. Але, на жаль, це призвело б до непоправних наслідків: катастрофи, війни, хвороби тощо.
     Я вважаю, що яскраві моменти створюємо ми - люди. Тому яскраве запам'ятовується найкраще. Це ті моменти, заради яких варто жити: незабутні дитячі враження від сонячного лоскотання, жалючої кропиви, духмяних квітів і трав, легенького вітерцю під час купання у річці; злети і падіння шкільного періоду; подорожі світом.
    Час від часу я пригадує все, що зі мною були. Це доволі цікавий процес. Перебираю світлини свого життя так, ніби гортаю їх за до планшета.
     Отже, творцями митей є ми самі. Якщо ми не пригадуватимемо минулого, ми не матимемо майбутнього. Наостанок скажу словами Ліни Костенко: "І час летить, не стишує галопу (...) А ми живі, нам треба поспішати".